Зліт і занепад ліберального інтернаціоналізмуПісля розпаду Радянського Союзу найнебезпечніше джерело конфліктів у світі раптово зникло. Настала епоха надзвичайного оптимізму в ліберально-демократичному світі, хоча звучали і застереження про нові глобальні загрози. У 1990 році реаліст Джон Міршаймер написав у The Atlantic, що без «радянського балансу» НАТО може розпастися, а війна в Європі знову стане реальною. Роберт Каплан у 1994 році передрікав наступ «анархії» — краху через нестачу ресурсів, племінні конфлікти та хвороби.Оптимісти ж вірили, що ринкові реформи в Китаї принесуть і політичні зміни. У 1997 році Білл Клінтон сподівався побачити Китай відкритим, стабільним і недеспотичним. Нині ці слова звучать утопічно. Агресивний і тоталітарний режим Сі Цзіньпіна доводить, що політична лібералізація не обов’язково супроводжує економічну. Але й твердження, що піднесення Китаю можна було зупинити, є хибним. Його демографічна й економічна вага робила це неможливим.Тоні Блер у 1999 році у Чикаго проголошував «нову доктрину міжнародної спільноти»: глобалізація, на його думку, мала не лише економічну, а й політичну природу. Поширення демократії, прав людини та відкритості — це було, за його словами, «і цінності, і національні інтереси» Заходу.Quillette вважають, що 11 вересня 2001 року змінило хід історії. Війна в Іраку, розкол НАТО, критика неоконсерватизму — все це знищило віру в гуманітарні інтервенції. Політика Дональда Трампа, що заперечує глобальні цінності, стала символом занепаду ліберального інтернаціоналізму.У підсумку, світ більше не рухається в бік ліберальної демократії. Навпаки — демократичні держави починають переймати методи авторитарних режимів. Те, що колись вважалося тріумфом Заходу, тепер виглядає як ілюзія, яка розсипалася під тиском нових глобальних реалій.The Voicer | Підтримати