ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! Війна безжально забирає найкращих – тих, хто був опорою для своїх родин, гордістю для громади та справжнім щитом для держави. З глибоким сумом та скорботою сповіщаємо, що 31 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Малий Вистороп, Сумської області обірвалося життя нашого земляка Єлісєєва Ігоря Анатолійовича,10.01.1992 року народження. Ігор був стрільцем-помічником гранатометчика десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А7788 Збройних Сил України. У грудні 2022 року розпочався його військовий шлях. Це був свідомий вибір Ігоря, адже йому було притаманне почуття справжнього патріотизму, він ніколи не уникав відповідальності, був порядною людиною з гострим відчуттям справедливості. Воював у гарячих точках на півночі та сході нашої країни. Після бойового виходу у складі штурмової групи в м.Торецьк отримав чергову контузію та проходив важкий шлях реабілітації. Проте ніколи не опускав рук, був справжнім життєлюбом та оптимістом.Народився Ігор у Новій Водолазі, закінчив Нововодолазьку ЗОШ №2, працював у різних сферах у рідному селищі. Однокласники та всі, хто знав Ігоря Єлісєєва назавжди запам’ятають його щирим і відвертим, доброзичливим, порядним та готовим завжди підтримати, прийти на допомогу. Й під час військової служби він мав багато друзів, для побратимів був справжнім братом, надійним товаришем, його поважали і цінували. Вдома ж мав надійний тил – кохану дружину, донечку та сина. Історія кохання подружжя має незабутні сторінки, пов’язані з війною. Щемливі спогади про їх вінчання, про розпис у Мирнограді під час наступу на Авдіївку, коли фронт вже був дуже близько... Це було так романтично і водночас небезпечно. Для Ігоря це було надзвичайно важливо саме тоді, саме в такий спосіб, посеред хаосу та втрат повінчатись та одружитись, адже він понад усе хотів бути поруч з коханою, мріяв про мирне життя в колі люблячої сім’ї. Не втримати сліз та не витримати болю й розпачу, які принесла в їх родину ця жахлива непоправна втрата. Ніби серце розірвалось навпіл і ятрять душу думки про те як жити далі без нього, без його ніжності, без надійної опори, підтримки та розради. Разом із ним будь які труднощі вдавалось долати, бо була незаперечна впевненість у ньому та завтрашньому дні. Родина була сенсом його життя, точкою опори, дружина була його голосом, як він сам говорив побратимам.Нововодолазька громада схиляє голови в жалобі та щирій вдячності й вшановує пам’ять солдата Ігоря Єлісєєва, нашого Героя, який мужньо і відважно боронив нашу землю від ворога. І обіцяємо берегти цю пам’ять, передавати її прийдешнім поколінням і вірити в Перемогу, за яку він віддав найдорожче. Герої не вмирають – вони живуть у наших серцях! ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Біль від втрат не перестає гнітити душу. Знову загибель нашого Захисника, знову дитячий плач, знову розпач в душі дружини, горе в родині... 14 серпня поблизу населеного пункту Вільне Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання загинув Олександр Олексійович Міснянкін, 25.01.1991 року народження. Він був бойовим медиком штурмового взводу штурмової роти Збройних Сил України. На військовий шлях став у 2019 році, служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді. Чимало військових доріг пройшов сержант Олександр Міснянкін, рятуючи життя побратимів, витягуючи їх з поля бою, надаючи так потрібну першу медичну допомогу. Під Мар’їнкою та Кураховим, у Новомихайлівці та Ямполі...всюди мужньо виконував свої обов’язки, дарував надію на зцілення, заспокоював, підтримував, допомагав побратимам як міг долати нестерпний біль від поранень. Й самому доводилось витримувати неабиякі фізичні та психологічні навантаження, тримаючись 8 місяців на двокілометровій відстані від ворога. За бойові заслуги нагороджений нагрудною відзнакою «Золотий хрест». Завжди, у будь яких складних ситуаціях, неабиякою підтримкою для нього була любляча родина. 7 серпня, вирушаючи на позицію, він зателефонував дружині, яка навіть подумати не могла, що востаннє чує його голос, такий завжди лагідний і привітний. Народився Олександр у с. Нижній Бурлук Шевченківського району Харківської області, з рідних має лише двоюрідних братів, які зі зброєю в руках дають відсіч нашим ворогам. До війни працював фельдшером екстреної медичної допомоги, завжди поспішав до хворих, був уважним відповідальним. У Новій Водолазі ж Олександр прожив всього два роки після того як зустрів тут свою кохану дружину та став для її сина справжнім татом, турботливим і водночас ніжним. Вони були дуже близькі. Всі, хто був знайомий з Олександром, пам’ятають наскільки щире і добре серце він мав. За характером був поступливим, поводив себе завжди стримано, в сім’ї був надзвичайно люблячим, піклувався про своїх найдорожчих і найближчих людей, прагнув, щоб вони ні в чому не мали потреби. Мріяв про закінчення війни, про щасливе життя під мирним небом в колі рідних людей та не судилось... Проте світлі спогади про його життя, шляхетні військові вчинки будуть завжди у наших серцях. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! Гинуть найкращі сини України, дають нещадну відсіч ворогам, поклавши своє життя за мир, за щасливе майбутнє українців у незалежній, квітучій Батьківщині. Страшна звістка про непоправну втрату знову сколихнула нашу громаду. 14 серпня в одній з гарячих точок Харківської області під час виконання бойового завдання загинув Антон Анатолійович Войтенко, 24.06.1985 року народження. Сповнений справжнього героїзму військовий шлях нашого славного Захисника та всипаний чисельними нагородами. Наш доблесний воїн був на передовій ще з 2015 по 2018 рік у складі зенітно-ракетного дивізіону бригади оперативного призначення "Спартан" Національної гвардії України і вже тоді отримав перші нагороди: відомчу відзнаку « За доблесну службу» та медаль «За відвагу». Та найбільші випробування разом із визнанням його справжніх подвигів були попереду. У перший день повномасштабного вторгнення він разом із батьком та братом став на захист України. Їх патріотизму та мужності немає ціни. У складі бригади "Спартан" Антон Войтенко брав участь у відбитті нападу агресора. Харків, Липці, Прудянка, Козача Лопань, Бахмут, Роботіно – це далеко не повний перелік гарячих точок, де він відважно боронив нашу землю. Сотні разів вогнева група, яку очолював наш Герой, опинялась на передньому краї та завдавала ворогу вогневого удару зі стрілецької зброї, прикривала роти оперативного призначення першого ешелону. За свою мужність і звитягу наш славний Захисник отримав відзнаку Президента України «За оборону України» та був нагороджений орденами "За мужність " ІІІ ступеня у 2022 році та ІІ ступеня - у 2023 році. Про свій бойовий шлях він мав би розповідати прийдешнім поколінням, а насамперед своїм дітям, двійнятам, яких він любив понад усе, заради майбутнього яких нищив ворога до останнього подиху. Для донечки та сина він назавжди залишиться найкращим в світі татом, якого вони так чекали, яким будуть завжди пишатися. Любляча дружина, для якої він був опорою та вірним і щирим коханням її життя, ніколи не втомиться повторювати дітям, який добрий, щирий і мужній був їх тато. І він завжди буде поруч із ними у спогадах, на світлинах та відео, які зберігатимуться як родинна реліквія. Не загоїться рана від втрати у мами, тата та брата, який досі боронить рідну землю. Вся сім’я сумуватиме за ним , щоразу згадуючи його посмішку, погляд, величну поставу справжнього чоловіка. Доброзичливим, товариським, людиною слова та справи, рішучим і неймовірно енергійним, надійним та завзятим запам’ ятають його друзі, яких у нього було багато, однокласники, колеги, товариші, з якими у мирний час ходив на полювання, побратими та просто знайомі. У житті кожного він залишив свій добрий слід і світлий спомин. Пам’ять про Антона Войтенка, його військовий шлях, невтомна багаторічна та звитяжна боротьба з ворогом – є для всіх нас невичерпним джерелом патріотизму та найкращим прикладом мужності! ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Гіркий біль і непоправна втрата знову оповили нашу громаду. У бою за свободу та незалежність України загинув наш земляк, вірний син Батьківщини — Міщенко Денис Сергійович.Денис народився 29 липня 1986 року. Навчався у Харківській школі № 44, згодом закінчив технікум громадського харчування. Працьовитий, відповідальний, щирий — таким його пам’ятають однокласники, друзі, колеги. До початку повномасштабного вторгнення він працював на Рівненській атомній електростанції, сумлінно виконуючи свою роботу.У 2024 році Денис став на захист України, приєднавшись до лав 3-ї штурмової бригади, був сержантом, командиром відділення штурмового спеціалізованого батальйону (шквал) Збройних Сил України. Він мужньо виконував бойові завдання, не шкодуючи сил і здоров’я заради нашого спокою. А рідні чекали його вдома на Нововодолажчині, мама в селі Моськівка Сосонівського старостинського округу і брат, який живе у с.Стара Водолага.Його життя обірвалося поблизу Макіївки на Луганщині ще 10 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання … Це була миттєвість, яка забрала у нас Людину з великої літери — сина, брата, друга, побратима. Увесь цей час він вважався зниклим безвісти, а лише днями надійшло офіційне сповіщення про загибель Героя й з'явилась можливість провести Захисника в останню путь. Денис залишив по собі світлі спогади, чесне ім’я та приклад безмежної любові до рідної землі. У нього залишилися батьки та брат, для яких він назавжди буде світлом і гордістю. Жителі громади схиляють голови у скорботі та висловлюють щирі співчуття рідним і близьким Героя. Пам’ять про Дениса Міщенка житиме у наших серцях, а його подвиг ніколи не буде забутий. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!
Сьогодні як і завжди, як і по всій Україні о 9:00, ми вшановували хвилиною мовчання наших полеглих героїв. Сьогодні я був в центрі нашого селища. І мене переповнював невимовний біль, сум та можна сказати розпач. Для того аби ми вшанували пам'ять героїв, нашим дітям та не байдужим мешканцям, доводиться з плакатами перекривати дорогу. Я стояв слухав ці удари церця і був злий. З жодної машини яка зупинилась не вийшов ні один пасажир, ні один водій. Таксисти які стоять на стоянці, ЖОДЕН, ЖОДЕН не вийшов з машини. Люди, чі ви не люди. Ви живете, смієтесь, дихаєте та невже ж вам не має сил віддати ту єдину за 24 години ХВИЛИНКУ аби вшанувати пам'ять тих завдяки кому ми звами можемо жити в своїх домівках, бачіти радісні усмішки на обличях наших дітей. ПРОКИНЬТЕСЬ. Я дуже злий і засмучений.Я дякую тим хто кожного ранку організовує цю акцію, я уклінно дякую дітям які беруть участь і цій акції. І звертаюсь до людей НЕ БУДЬТЕ ТАКИМИ ЧЕРСТВИМИ, ЗНАЙДІТЬ В СОБІ СИЛИ ПОДЯКУВАТИ ПОЛЕГЛИМ ГЕРОЯМ.СЛАВА УКРАЇНІ!https://www.facebook.com/share/p/1AnFrbA534/?mibextid=wwXIfr
⚽️ Свято футболу до Дня Конституції! 🇺🇦Сьогодні на стадіоні «Колос» відбувся яскравий та емоційний турнір з мініфутболу, приурочений до Дня Конституції України. Цей спортивний захід зібрав справжніх шанувальників гри мільйонів — 7 команд, які продемонстрували волю до перемоги, спортивний азарт і справжній командний дух, а саме: ФК «Прометей» (с. Просяне), «LNK» (Нова Водолага), «КВАДР» (Нова Водолага), ФК «Борки» (с. Бірки, Чугуївський р-н), ФК «Титан» (с. Сосонівка), ФК «Альфредо-Січ» (Нова Водолага), ФК «Незламні» (с. Вільхуватка). 🥉 Почесне третє місце виборола команда «LNK» (Нова Водолага), яка показала стабільну гру та витримку.🥈 На другому місці — команда ФК «Борки» (с. Бірки, Чугуївський р-н), що лише крок не дійшла до чемпіонства.🥇 А переможцем турніру стала команда «КВАДР» (Нова Водолага), яка впевнено крокувала до фіналу та довела свою перевагу у вирішальному матчі! 🏆 Індивідуальні відзнаки також знайшли своїх героїв: • Найкращий воротар турніру — Владислав Шалютін (ФК «Прометей»), який неодноразово рятував свою команду в складних моментах. • Найкращий гравець — Ковтун Костянтин («КВАДР»), який вразив усіх своєю технікою, відчуттям гри та рішучими діями на полі.Щиро дякуємо всім учасникам, уболівальникам та організаторам за чудову атмосферу, справжні емоції та любов до спорту! 💙Підпишись 👇НОВИНИ ВОДОЛАГИ
‼️Допомога побратимам-саперамШановні односельчани!Під час повернення з виконання завдань із розмінування на Харківщині, внаслідок детонації протитанкової міни, постраждали двоє бійців піротехнічного розрахунку 2 АРЗ СП ГУ ДСНС України у Львівській області — наші земляки.🧑🚒Капітан служби ЦЗ Путря Антон Станіславович▪️травматична ампутація лівої стопи▪️лікарі борються за другу ногу▪️госпіталізований, потребує тривалої реабілітації🧑🚒Сержант служби ЦЗ Мисишин Микола Володимирович▪️осколкові поранення голови, рук, ніг▪️пробиття правої барабанної перетинки▪️перебуває у лікарніПросимо небайдужих долучитися до збору коштів для допомоги та підтримки:💳Для Антона Путрі:🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/9UTxVW9RjS💳Номер картки банки4441 1111 2534 2364— Путря Лілія Петрівна (мати Антона)💳Для Миколи Мисишина:5168 7451 0792 1436 — Мисишин Микола Володимирович🙏 Будь-яка сума має значення. Підтримаймо наших героїв, які щодня ризикуючи життям, захищають нас від смертельної небезпеки.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Нововодолазька громада знову схиляє голови в скорботі та розділяє біль рідних від непоправної втрати. Гинуть наші Захисники, і не лише на полі бою. Небезпека чатує на них і тоді, коли зовсім не очікуєш біди. 4 червня, перебуваючи у відрядженні, поблизу населеного пункту Громадське Вінницького району Вінницької області, наш земляк, військовослужбовець Збройних сил України, старший офіцер групи безпеки Зінченко Олександр Миколайович, 19.06.1971 року народження, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, під час якої отримав несумісні із життям травми. Несподівано обірвалось життя разом зі всіма планами, сподіваннями та найбільшою мрією, щоб закінчилась війна і повернутись додому, до своєї родини. Місяць тому він був у відпустці, всі рідні раділи зустрічі та навіть не думали, що бачать його живим востаннє. Не стримати сліз розпачу, пекучий біль розриває душу найрідніших йому людей на шматки. Для Олександра сім’я була понад усе! Сини, дружина, рідні брат та сестра, з якою були двійнятами, - для всіх знаходив час, всім встигав приділити увагу, був надійною опорою. Він був вправним та гостинним господарем, світлою людиною, порядним, люблячим чоловіком і турботливим татом. Доброта його душі, чуйність та готовність прийти на допомогу, підтримати, завжди створювали навколо нього дружнє товариське коло спілкування. Він легко знаходив спільну мову з усіма, його любили однокласники, поважали колеги, де б він не працював. Багато років провів за кермом, був уважним, досвідченим водієм.У лавах Збройних Сил України Олександр воював із жовтня 2023 року. Відтоді побував у найгарячиших точках. Йому дивом вдалось уціліти під Покровськом, нині ніс службу на Херсонщині. Капітан Зінченко Олександр Миколайович під час проходження служби користувався повагою, здобув авторитет серед побратимів, адже був щирим, відповідальним та сумлінно виконував покладені на нього обов’язки, відважно боронив нашу державу від ворога. Його життєвий і бойовий шлях, гідний шани, завершився в одну мить, але добрі справи і світлі спогади про нього вічно житимуть у серцях тих, хто його знав і любив.ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!
🇺🇦 Нововодолазька громада, частина великого шляху відновлення України.З 19 по 24 травня 2025 року Велика Британія 🇬🇧 та з 25 по 29 травня 2025 року Шотландія 🏴 ми разом із нашим бізнесом ТОВ « Новоабразив» засновник Валерій Галаган та ПП « Агрофірма «Світанок» директор Олександр Колісник долучилися до українсько-британської трейд-місії «Rebirth of Ukraine», що проходила у Лондоні 🇬🇧 та Единбурзі 🏴👉 Ця ініціатива спрямована на підтримку економіки України, розвиток міжнародного партнерства та пошук ефективних рішень для відновлення наших міст і громад.Програма була надзвичайно насиченою: бізнес-форуми, стратегічні сесії, зустрічі, візити до ключових державних і муніципальних установ Великої Британії.Представники з 46 українських громад та представники бізнесу України зустрілися з:✔️ Надзвичайним і Повноважним Послом України у Великій Британії Валерієм Залужним;✔️ Першим міністром Шотландії Джоном Свінні;✔️ Міністром бізнесу Річардом Лоххедом;✔️ Секретарем Кабміну з питань зовнішніх справ Ангусом Робертсоном;✔️ Лордом Мером City of London Алістером Кінгом;✔️ Лордом-Провостом Единбурга Робертом Олдріджем;✔️ Головою CPG on Ukraine Коліном Бітті;✔️ Представниками бізнесу, інвестиційних та муніципальних структур.💙💛 взяли участь в великому марші Вишиванки, який в 13-те проходив в Лондоні. 🤝 Нововодолазька громада залишається відкритою до нових партнерств і спільних проєктів.Дякую організаторами місії - провідні українські та британські організації, зокрема : Economy of Trust Ukraine Inc., Клуб мерів, Українська Агенція Муніципального Економічного розвитку UMEDA, Nazovni.online ), Embassy of Ukraine to the UK (Посольство України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії), а також Департамент бізнесу та торгівлі Великої Британії у співпраці з низкою інституцій-партнерів.Працюємо з вірою в Перемогу та розвиток!Дякуємо нашим ЗСУ 🇺🇦Підпишись 👇НОВИНИ ВОДОЛАГИ
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Буяє квітом весна, все навкруги зеленіє і тепле сонце зігріває землю своїми променями. Та на фронті цього й не помічають, бо там спекотно від постійних атак ворога, стигне кров від запеклих боїв, стискається серце від втрат побратимів і жалю, що гинуть найкращі, справжній цвіт нашої нації. Сумназвістка знову прийшла в Нововодолазьку громаду. Внаслідок ворожого удару FPVдроном, 24 квітня, поблизу населеного пункту Зелене Поле Волноваського району Донецької області загинув наш земляк Пилипенко Віталій Андрійович, 23.10.1988 року народження, старший стрілець стрілецького взводу стрілецької роти Збройних Сил України. Віталій народився і виріс в Одринці, школу закінчив у Рокитному. Зростав добрим, щирим і порядним, працьовитим та товариським. Таким і залишився на все життя, нікому не відмовляв у допомозі, був співчутливим і небайдужим до чужої біди, а ще рішучим та відповідальним. З перших днів війни він добровільно пішов боронити нашу державу та український народ, бо знав, що його чекають мама, рідний брат, дружина та син і вони потребують його захисту. Мама навіть думки не допускала, що з її сином щось трапиться. Серцем вболівала за кожного українського воїна, благала Бога вберегти її сина, для неї найкращого в світі. Він завжди піклувався маму і всіх рідних, дуже любив свою сім’ю, був турботливим татом і чоловіком.З глибокою скорботою схилімо голови в жалобі… Старший солдат Віталій Пилипенко пішов із життя як герой, мужньо і відважно захищаючирідну Батьківщину. Не б’ється серце патріота України, проте світлі спомини про нього будуть завжди жити у пам’яті усіх, хто його знав, любив і поважав.ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!
