Декілька десятків постів про ювілей Firestarter, про імпакт, про рейв-прорив,про те, як Кейт Флінт придбав светр дорогою на зйомки кліпу в Кемдені за п’ять фунтів, а кліп у закинутому тунелі коштував (лише) 15 тисяч,змушують мене згадати, де ж я його вперше почув і де ж його диджеїв. 30 років тому. Вересень, 1996 рік. Маленький бар «Ніагара» в Будинку культури Будівельників у Харкові, Четверги, коли нам дозволяли ставити музику, яка нам подобалася. До того влітку я купив піратську рейв-касету, ставив на якихось виїздах в лісиде був Prodigy – Firestarter (Edit). На той час мені більш подобався альбом Music for the Jilted Generation – через дистопію, якусь загнану депресію, буквально постіндустріальний вудуїзм і брейки. Але вже трішки переслухав, тож без ентузіазму – Колеги по бару не розуміли, що я ставив цю дичину, бо їх більше приваблював хаус зі збірок Haus Mark лейблу ZYX — витончений і гладкий.Firestarter ламав сет, його було незрозуміло з чим поєднувати, але він і гіпнотизував, люди шаленілиі руйнував — бо незрозуміло було, що далі робити. Тож десь на четвертий раз його використання я вирішив, що це все ж таки занадто негативна енергія.І, здається, відтоді з осені 1996 року я більше не ставив цей трек у сетах, не мав його на платівці і навіть тікав з концертів Prodigy — бо ламати ноги в слемі не хотілося.Мені нема що оцінювати, окрім того, що нам тоді було набагато цікавіше в музичній індустрії, ніж те, що спостерігається зараз. Містерії відкриття немає — є або відчайдушне бажання сховатися в андеграунді (як же ж огидно затаскане це слово за ті самі 30 років), або підміна ідейного ескапізму дешевим примарним дарк-естетизмом.Так, вибачте, але Prodigy став цирком із моменту шаленого стадіонного успіху, який приніс альбом-тур The Fat of the Land. Це була вистава, в яку актори загралися — і хтось із них не витримав вимоги піти за куліси й залишився на сцені. От лавочку на памʼять відкрили нещодавно.Чи було таке вперше? Можна пригадати гранж, панк або фан-базу, відому як Deadheads. Ті, хто вигулював гурт, кажуть, що Кейт під час останнього візиту до Києва був найвеселішою людиною. Нехай таким і лишається.У тому кліпі 1996 року, вартістю квартальної оренди квартирки в Лондоні, його очі блищать аж досі.