Віталій Чепинога | Я знову їхав дорогою по хризантемах і пізніх чорнобривцях... Я давив к...

Я знову їхав дорогою по хризантемах і пізніх чорнобривцях... Я давив квіти колесами, бо об'їхати не виходило...Хризантеми і чорнобривці стеляться знизу догори, аж до клубу... Біля клубу стоять вільні чоловіки в одностроях. З носів і ротів чоловіків йде пар, йде тепло... Як у коней... Чоловіки випили. Чоловіки гнівні і люті... Чоловіки скорбні... Чоловіки несуть труну... Чоловіки вкривають труну жовто-блакитним прапором України... Інші чоловіки грають на мідних трубах... Чоловіки схиляють голови, і їм то болить фізіологічно, бо чоловіки схиляти голови не повинні... Їм це не звично... Прапрадіди цих чоловіків були приписані до Іркліївського, Кропивнянського, Переяславського полків...Ці чоловіки цінують життя, ці чоловіки знають, що ціна життю - копійка... Ці чоловіки відчувають, що є речі важливіші, ніж життя...Ці чоловіки не знають, що таке геополітика.Це міг би бути вірш, але це не вірш... Це просто окреме село на Черкащині...Це - той фактор, який не враховують трампи, віткоффи і дмітрієви... Це той фактор, який найважливіший. Його ніяк не передати в протоколах, намірах і угодах...І Україна стоїть і тримається на плечах цих чоловіків...Віталій Чепинога | Підписатися