Верховний Суд, постанова від 19 червня 2026 року у справі № 336/6805/25⚖️ Верховний Суд вкотре звернув увагу на проблему, яка нерідко виникає у справах про домашнє насильство після розірвання шлюбу. Наявність спору щодо визначення місця проживання дитини не означає, що всі заяви про домашнє насильство є лише проявом конфлікту в родині.У цій справі батько звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо матері малолітньої дитини. Він посилався на численні факти фізичного та психологічного насильства: побиття дитини, психологічний тиск, погрози, образливі повідомлення, публікації у соціальних мережах, а також спробу силоміць забрати дитину. До матеріалів були долучені відеозаписи, переписка, висновки психологів, медична документація, матеріали кримінальних проваджень, рішення органу опіки та інші докази.Суд першої інстанції дійшов висновку, що така сукупність доказів підтверджує існування реальних ризиків повторного домашнього насильства та видав обмежувальний припис строком на шість місяців.Натомість апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що сторони перебувають у тривалому конфлікті через визначення місця проживання дитини, а доказів ризиків повторного насильства недостатньо. Крім того, суд вважав, що на момент перегляду справи необхідність у приписі вже втратила актуальність.Верховний Суд не погодився з таким підходом. Суд наголосив, що обмежувальний припис не є покаранням кривдника. Його призначення – забезпечити безпеку постраждалої особи та попередити повторне насильство до завершення інших проваджень. Саме тому видача припису не залежить від того, чи притягнуто особу до адміністративної або кримінальної відповідальності.Особливо важливим є ще один висновок Верховного Суду: у справах про видачу обмежувального припису суд має оцінювати не лише окремий епізод, а всю динаміку насильства та ризики його повторення. Якщо заявник надає докази фактів насильства та обґрунтовує існування ризиків, цього достатньо для переходу обов'язку їх спростування до кривдника.Суд також прямо зазначив, що сам факт існування спору щодо місця проживання дитини не виключає можливості видачі обмежувального припису. Такі категорії справ мають різний предмет доказування, а отже сімейний спір не може автоматично нівелювати доводи про домашнє насильство.Ще одна показова позиція стосується оцінки ефективності самого припису. Верховний Суд звернув увагу, що відсутність нових контактів між кривдником та постраждалими після ухвалення рішення першої інстанції не свідчить про відсутність небезпеки. Навпаки, це може підтверджувати, що захисний механізм спрацював і досяг своєї мети – забезпечив безпеку постраждалих.Практичне значення цієї постанови полягає в тому, що вона вкотре акцентує увагу на необхідності комплексної оцінки обставин справи про домашнє насильство. Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису, суд має оцінювати не лише факт уже вчиненого насильства, а насамперед ризики його повторення, поведінку кривдника, психоемоційний стан постраждалої особи та всю сукупність наявних доказів. Водночас сама по собі наявність сімейного спору між сторонами чи незавершеного кримінального провадження не виключає необхідності застосування заходів захисту, якщо встановлено обґрунтовані ризики продовження домашнього насильства. 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки