Минають століття, але історія циклічно йде до повного розуміння, що лише знищення північного сусіда в його нинішньому вигляді дасть спокій Україні. Михайло Грушевський,Січень-лютий 1918 року«Розстріл, зайняття і знищення Києва більшовиками були вершком, кульмінаційним пунктом, збірною точкою, в котрій зосередивсь сей великий, просто необчислимий в своїх наслідках перелом в історії України, вчинений більшовицьким находом. І для мене сей перелом конкретизується ще гостріше в сім зруйнованні моєї хати, мого ка-бінету, з ними всього мого майна, мого духовного добутку, всього дорогого, що я зібрав навколо себе, всього передуманого і перестражданого за останні найтяжчі і найзначніші роки мого життя. Мені прийдеться починати все знову — не продовжувати або відновлювати, а таки починати повторювати вже ні рука, ні думка не повернеться по тім страшеннім потрясінні, котре пережилось в сій руїні.Мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою більшовиків, як я в могилі матері, ку півживою винесли з пожару, і вона за кілька ден умерла від сих страшних заворушень і потрясінь. Що Україна як і я стоїть на сій руїні тепер, новими очима розглядаючись в сих згарищах. І перед нею встають зовсім нові перспективи і вигляди не тільки тому, що змінились реальні умови життя, але й тому, що око бачить їх і мозок приймає їх інакше.»