Сьогодні, у день захисників і захисниць, схиляючи голови перед їх мужністю, ми повинні говорити не лише про вдячність, а й про відповідальність держави. Ветераноцентричність – підхід, за якого потреби та досвід ветерана є основою для ухвалення всіх рішень – має стати непорушним наріжним каменем державної політики.Саме цій темі – ветеранській політиці в громадах – буде присвячена панельна дискусія, у якій я візьму участь вже завтра. Це розмова на часі, адже саме громади стають першою точкою дотику ветерана з мирним життям. І від того, наскільки готовими та чуйними вони будуть, залежить успішність реінтеграції тисяч героїв.Принцип "нічого для ветеранів без ветеранів" має стати аксіомою. Ветеранська політика не може розроблятися в тиші кабінетів. Вона має народжуватися з реальних потреб та запитів самих захисників.Тому завтра під час панельної дискусії я обов’язково підніму ці питання. І закликаю всіх, хто має позитивні чи негативні кейси реалізації ветеранської політики у своїх громадах, ділитися ними у коментарях. p.s. Щороку в цей день я не втомлююся дякувати моєму помічникові і доброму другові Вікторові Андрієвському. Він – один з тих, хто у 2014 році добровольцем пішов на схід, а у 2022-му нищив ворога на півночі Київщини. Саме там, захищаючи столицю, Віктор втратив ногу. Його історія – це не лише про жертовність, а й про неймовірну силу духу.