останнім часом всіх почало сильно турбувати питання доцільності креативних професій. коли кожен день – трагедія, як змусити себе розповідати про якесь мистецтво чи туфлі jimmy choo? ще й усі навколо втомилися від "щоб не плакать, я сміялась" і "робити попри втому та недосип, бо ми – незламні".я не вважаю незламність токсичною рисою українського суспільства. її просто неправильно трактують. незламність не в тому, щоб їбашити 24/7 без передиху – це не було і не буде ефективним ніколи. незламність – в адаптивності. дати собі час, показати, що втомився, поплакати – і не здатися. незламність не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб полежати і піднятися.а, повертаючись до доцільності красивого в такі страшні часи, скажу лише одне: очевидно, що я не рятую життя своїми розмовами про моду. це не найважливіше в житті. але боротьба заради боротьби втрачає сенс та демотивує. я впевнений, що ми маємо не забувати про красу, моду, мистецтво. це – те, заради чого я живу. і сьогодні запрошую вас розділити вечір разом з габі курков в пʼятому випуску "фешн і місто". бо я не можу не знімати це, не можу не говорити про це. і, можливо, цей випуск передасть трохи цієї енергії вам.обіймаю,ельдар х