Спогади Григорія Костюка про першу зустріч з Миколою Хвильовим⬇️

«Десь наприкінці серпня 1929 року Терень Масенко сказав мені, що відбудеться незабаром зустріч усіх прихильників нової організації "Пролітфронт"… У невеликій вітальні ДВУ було вже багато людей, коли ми увійшли. Я з цікавістю спостерігав цей рухливий людський бедлам. Раптом, якось непомітно, зайшла непоказна, середнього зросту, щупленька, зі смуглявим обличчям, людина. Присутні заворушилися й відразу обступили її. Масенко штовхнув мене і мовив: – Хвильовий.
Я глянув і остовпів. Оцей непомітний маленький чоловічок, у темній "косоворотці", з вихрястою чуприною – оце Хвильовий? Оце той грізний полеміст, що потрясав і потрясає українським культурним і політичним світом? За якусь мить я кажу тихо Масенкові: – Я собі не таким уявляв Хвильового…
Потім ми всі обідали в одному з ресторанів "Укрнархарча". Під кінець обіду до мене підійшов Масенко і шепнув: – Нікуди не йди. По обіді йдемо до Хвильового їсти кавуна.
Тепер не пригадую ні адреси, ні розпланування квартири Хвильового. Пригадую тільки, що було це дво- чи трикімнатне мешкання, в якомусь старому будинку за оперою. Прийшли не всі, що були на обіді. Пригадую, що були присутні Куліш, Досвітній, Яловий, Епік, Тичина, Яновський, Любченко, Дніпровський. З молодших пригадую Вухналя, Момота, Мисика, Масенка. На столі лежало два величезних кавуни. Я не так їв, як приглядався й прислухався до цього для мене нового й цікавого товариства. Тут не було ніякої церемоніальності чи субординації. Всі були дружні й рівні. Хвильовий навіть не виглядав господарем. Він був, як і всі, ніби в гостях. Їв кавуна і жартував. Говорили гуртом, один одного перебиваючи. Про що ж говорили ці вибрані мистці слова? Про все – тільки не про літературу. Про якісь веселі, комічні епізоди з життя й побуту когось із письменників. А найбільше – про рибальство й полювання. Тут уже кращого знавця від Хвильового не було. На стіні висіло дві чи три рушниці. Хвильовий відразу почав пояснювати вартість кожної з них. Він знав еволюцію кожної рушниці від давніх часів до наших днів. Від рушниць мова перейшла на мисливських псів. Тут Хвильовий загорівся ще більше. Він знав різні породи псів, їх особливості, здібності, характери. Його коментарі були на рівні кращого вченого тваринознавця. Я цього всього не розумів. Але мене вражала його глибока обізнаність у цих справах, просто таки дослідницька заглибленість у предмет. Я вдивлявся в його постать, у його вигляд зблизька. Смаглявість обличчя була ще виразнішою. Рухливі брови й глибоко всаджені розумні, вникливі карі очі. Говорив він швидко, ніби нервово. Сміявся щиро, по-хлоп’ячому… Це була моя перша участь у ширшому товаристві майбутніх пролітфронтовців і перша моя зустріч із Хвильовим»