Цікаво, що в Православній Церкві Чехії та Словаччини церковно-словʼянські тексти читають цілком собі по-нашому, фактично Київським ізводом. Звісно ж, він тут так не називається, але по факту, коли чуєш тутешню ЦС-мову, вона тобі невимовно нагадує рідну українську. Цікаво, що попри написане наприкінці «і» у словах Hospodi, spasti, prosti, jesi - читається не мʼяке «і», а цілком собі наше тверде «и» - Господи, спасти, прости, єси.«Мja» - так і читається виразно «мʼя» (на слух звучить майже як «мня», яким воно, власне, колись і було, але в жодному разі не мявкання). Ну і наші рідненькі ікавізми. Звучить це приблизно так:«Вірую, Господи, і ісповідую, яко ти єси воістину Христос, Син Бога Живаго, пришедий в мір грішния спасти, од ніх же первий єсм аз. Єшче вірую, яко сіє єсть самоє пречистоє Тіло Твоє і сія єсть самая честная Кров Твоя, молюся убо Тебі, помилуй мʼя, і прости мі пригрішенія моя, вольная і невольная, яже словом, яже ділом, яже відінієм і невідінієм: і способи мʼя неосужденно причаститися пречистих Твоїх Таінств, во оставленіє гріхов, і в жізнь вічную, амінь».Молитовник називається «Хліб душі».P.S. Звісно ж, хоча в назві Церкви «чеські землі» стоять першими, насправді майже всі православні в цій Церкві зосереджені у Словаччині - і чим далі на Схід, до українських кордонів - тим їх більше. Очільник Церкви, митрополит Ростислав носить титул «архієпископ Пряшівський». Пряшівська єпархія — це єпархія на західному Закарпатті, тепер у східній частині Словаччини з катедрою в місті Пряшів. Приблизно так само, як у повоєнний період в «Польській Православній Церкві» 99% вірян були українці і жили на Волині.