ПАМ'ЯТАЄМО!ШКВАРЕНКО СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ - 07.01.1977 – 10.06.2022Військовослужбовець Збройних Сил України.Сергій Володимирович народився 7 січня 1977 року в місті Волноваха Донецької області. Після закінчення школи та училища, працював слюсарем – ремонтником 6-го розряду дільниці з обслуговування та ремонту устаткування вагонного депо Волноваха ТОВ «Лемтранс». Здобув освіту в Національному університеті цивільного захисту України. У вільний час займався спортом. Долучав до занять спортом своїх синів Микиту та Артема. Хлопці й зараз не залишають заняття спортом.У 2017 році Сергія призвали до лав ЗСУ по мобілізації, він брав участь у бойових діях під час Антитерористичної операції на сході України, а пізніше операції Об'єднаних сил. Згодом, воїн продовжив службу на контрактній основі у лавах Збройних Сил України, отримав звання старшого прапорщика. Разом із побратимами боронив схід України. Загинув 10 червня 2022 року в боях за Батьківщину на Луганщині. Похований в м. Дніпро на Краснопільському цвинтарі.У Сергія залишилися сини, друзі й побратими.Щирі співчуття рідним та близьким!Доземний уклін захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!ШАЙТАН МИКОЛА ВЕНІАМІНОВИЧ09.03.1981 – 03.01.2024Головний сержант 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.Народився Микола Веніамінович 9 березня 1981 року у місті Волноваха Донецької області. Навчався у Волноваському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. Здобув вищу освіту у Таврійському національному університеті ім. В. Вернадського. У вільний час захоплювався військово-історичними реконструкціями та колекціонував військові артефакти «був винятково наполегливим, «людиною слова» та демонстрував надзвичайні лідерські якості, при тому залишаючись дуже добрим».Проживав у місті Мелітополь Запорізької області, займався приватним підприємництвом. Із початком повномасштабного вторгнення РФ разом з родиною був змушений покинути рідну домівку. У складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України брав безпосередню участь у звільненні Херсонщини, далі боронив державу на Бахмутському напрямку де був поранений, однак повернувся на фронт до своїх побратимів. Протягом останнього періоду виконував бойові завдання на території Запорізької області. Микола Шайтан володів визначним хистом до військової служби, за час війни пройшов шлях від звичайного стрільця до головного сержанта. Загинув воїн 3 січня 2024 року на території Запорізької області. Похований на Личаківському кладовищі м. Львів.У Миколи Шайтана залишилися дружина та двоє синів.За особисту мужність був неодноразово відзначений державними нагородами, зокрема, орденом «За мужність» II-го та III-го ступеня. Щирі співчуття рідним та близьким.Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!ПОЧАНКІН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ – 27.12.1990 – 11.03.2022 Учасник АТО, ветеран війни.Народився Володимир Володимирович 27 грудня 1990 року в с. Іванівка Волноваського району Донецької області. Закінчив у селі середню школу, потім навчався в юридичному інституті. Брав участь в АТО. Мав статус ветерана війни. Був активним і працелюбним. Займався спортом. 31-річний Володимир Почанкін та його старший брат Віталій із перших днів повномасштабного вторгнення допомагали військовій частині в Іванівці.11 березня 2022 року в селі Іванівка Волноваського району Донецької області російські військові закатували місцевого мешканця Володимира Почанкіна. Поруч із ним загинув його брат Віталій. Похований в с.Іванівка Волноваського району Донецької області.У загиблого залишилися мама Ірина та брат Андрій.Щирі співчуття рідним, близьким та друзям. Доземний уклін земляку - захиснику!Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
Герої, які врятували світ. Пам'ятаємо подвиг ліквідаторів ЧАЕС!14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕССьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто 37 років тому вступив у двобій з невидимим, але смертельно небезпечним ворогом – радіацією. Ця дата не випадкова: 14 грудня 1986 року було завершено будівництво захисного саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.Чорнобильська катастрофа стала найбільшою техногенною трагедією в історії людства. І лише завдяки самовідданості, мужності та високому професіоналізму сотень тисяч ліквідаторів вдалося локалізувати наслідки вибуху.Ми пам'ятаємо тих, хто пішов від нас надто рано через небезпечне опромінення. І висловлюємо глибоку вдячність усім, хто продовжує жити поряд із нами, несучи на собі тягар наслідків Чорнобильської біди.Сьогоднішній день – це данина пам'яті полеглим рятівникам і глибока шана живим Героям-Чорнобильцям. Їхній подвиг є прикладом найбільшої жертовності та громадянської свідомості.
ПАМ'ЯТАЄМО!МАНДЗИК ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ – 07.12.1986 – 21.03.2015.Капітан Служби безпеки України, оперуповноважений Любомльського міжрайонного відділу УСБУ у Волинській області. Учасник антитерористичної операції на сході України. Позивний «Панчер».Народився Віктор Сергійович 07 грудня 1986 року на Волині, в обласному центрі м. Луцьк. Навчався в Інституті фізичної культури та здоров'я Волинського національного університету. В 2009 році розпочав службу в органах Служби безпеки України, з 2010 року працював на оперативних посадах УСБУ у Волинській області. В 2013-20214 р. - слухач Навчально-наукового інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів СБУ Національної академії СБУ. Остання займана посада — оперуповноважений Любомльського міжрайонного відділу УСБУ у Волинській області. З січня 2015 року 28-річний Віктор перебував у службовому відрядженні у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій області. 21 березня 2015 року капітан Віктор Мандзик, виконуючи свій професійний та громадянський обов'язок, трагічно загинув у місті Волноваха Донецької області. Похований 23 березня 2015 року в м.Луцьк на міському кладовищі на вулиці Рівненській.У загиблого залишилися батьки та дружина.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), Указ Президента від 25.03.2015 № 174/2015. Щирі співчуття рідним та близьким! Доземний уклін захиснику!Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
22 листопада -День пам'яті жертв Голодоморів. Ми пам'ятаємо. Ми сильні. Ми вільні.Щороку, у четверту суботу листопада Україна та світ схиляють голови, згадуючи жертв штучного голоду — Голодомору 1932–1933 років, в також масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років. Ця трагедія, визнана актом геноциду проти українського народу, забрала мільйони життів.Голодомор був не наслідком неврожаю, а свідомим, спланованим злочином тоталітарного комуністичного режиму, спрямованим на знищення української ідентичності, духу та незалежного селянства.Пам’ять про Голодомор — це не лише скорбота за загиблими, це попередження майбутнім поколінням про небезпеку тиранії та нагадування про ціну свободи.Сьогодні, коли Україна знову бореться за своє існування та свободу, наш обов’язок — захищати правду про нашу історію та не дозволити нікому переписати її.Акція "Запали Свічку Пам'яті"Сьогодні ввечері, о 16:00, закликаємо кожного українця долучитися до всенаціональної акції — "Запали Свічку Пам'яті". Поставте свічку на своєму підвіконні як символ нашої вічної пам'яті та скорботи за жертвами, а також як свідчення нашої незламної віри у майбутнє.Нехай вогонь свічки стане променем світла, який розвіює темряву історичної неправди.Вічна пам'ять усім жертвам Голодомору.
21 листопада - День Гідності та Свободи. Незламність, що змінила історію.Щороку 21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи. Це свято символізує рішучість українського народу жити у вільній, демократичній та європейській державі.Ця дата об’єднала дві знакові події новітньої історії: Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року. Обидві вони стали свідченням того, що Гідність і Свобода є фундаментальними цінностями, за які українці готові стояти до кінця.Площа, що стала Майданом, об'єднала мільйони людей у боротьбі проти авторитаризму та за європейське майбутнє.Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героїв Небесної Сотні — тих, хто першими заплатили найвищу ціну за наш спільний вибір. Вони віддали життя, щоб ми могли будувати державу, засновану на верховенстві права та повазі до людини.Дух Майдану не згас. Він перейшов у наші окопи та на передову, де сьогодні наші воїни, ветерани та захисники продовжують справу, розпочату на площах країни.Боротьба за Свободу, Гідність і незалежність триває. Історичний вибір українців, зроблений у 2004 та 2013 роках, є незворотним.Слава Україні! Героям Слава!
ПАМ'ЯТАЄМО!ПОЧАНКІН ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ – (19.11.1985 – 11.03.2022) Учасник АТО, ветеран війни. Народився Віталій 19 листопада 1985 року в с. Іванівка Волноваського району Донецької області. Закінчив в селі середню школу, потім здобув фах аудитора. Брав участь в АТО. Мав статус ветерана війни. Після демобілізації змінив декілька робіт. Обожнював куховарити.36-річний Віталій Почанкін та його молодший брат Володимир із перших днів повномасштабного вторгнення допомагали військовій частині в Іванівці, вказуючи на місце розташування ворожої артилерії. Згодом частина відступила із втратами, а Віталій з братом залишилися в селі. Вони залишились із матір’ю, яка тоді сильно захворіла, не встигли виїхати. 11 березня 2022 року в селі Іванівка Волноваського району Донецької області російські військові закатували місцевого мешканця Віталія Почанкіна. Поруч із ним загинув його брат Володимир. Окупанти витягнули чоловіків з укриття, поламали кістки, відбили внутрішні органи, вибили очі.Похований в с.Іванівка Волноваського району Донецької області. «Вітя-Віталя був дуже ніжним. Він дбав про тепло у будинку, був чудовим кухарем, варив свій фірмовий борщ. Ніколи не просив і не купував багато речей, обходився найнеобхіднішим. Опікувався мною, турбувався й оберігав», – розповіла мама Віталія, Ірина Почанкіна. У загиблого залишилися мама Ірина та брат Андрій.Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.Доземний уклін земляку - захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!ЯЧМІНЬОВ ВОЛОДИМИР ГЕННАДІЙОВИЧ - 14.11.1996 – 19.01.2025.Військовослужбовець Збройних Сил України. Володимир Геннадійович народився 14 листопада 1996 року в селі Трудове Волноваського району Донецької області. Випускник Іванівської школи. Володимир мав багато друзів. Друзі і знайомі пам’ятають його доброзичливим товаришем, завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році Володимир добровільно приєднався до лав ЗСУ, став на захист рідної землі від окупантів. Загинув 19 січня 2025 року під час боїв за рідну Донеччину в с.Котлине Покровського району.Вірність справі служіння Українському народові, мужність та відвага Івана Сергійовича, завжди будуть зразком для підростаючого покоління, а світла пам'ять про цю Героїчну людину завжди житиме у серцях рідних, знайомих, друзів.Поховали воїна у Дніпрі. Щирі співчуття рідним та близьким! Доземний уклін захиснику!Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
4 листопада — професійне свято всіх, хто пов'язав своє життя із залізницею, — День залізничника України!Для нашої Волновахи залізниця – це не просто транспортна артерія, це історія, це життя і це надія. Наше місто виникло як залізнична станція у 1881 році, і саме завдяки залізниці перетворилося на важливий вузол та розвивалося.Сьогодні, у надзвичайно важкий час для нашого міста та всієї країни, ми з особливою шаною згадуємо всіх, хто працював і продовжує працювати на сталевих магістралях.Ми пам'ятаємо про внесок кожного залізничника у розбудову міста.Ми дякуємо тим, хто навіть в умовах війни залишався на робочих місцях, евакуюючи людей та доставляючи життєво необхідні вантажі, демонструючи справжній подвиг стійкості та незламності.Шановні мешканці Волновахи!Залізничники – це завжди про рух вперед, про зв'язок і про повернення. Ми віримо, що прийде час, коли хвилястий свисток потяга знову сповістить про мир, відновлення та повноцінне життя нашої рідної Волновахи.Вітаємо всіх причетних до цієї героїчної професії! Нехай ваша праця завжди буде оцінена, а шлях додому буде безпечним і швидким.З повагою,керівник Волноваської громадиІван Лубінець.
TGLIST.COM.UA
