Маю зараз тимчасовий, відносно комфортний період служби, з нормальними вихідними, сном і простором трохи видихнути. Я помітив цікаву річ: коли тіло не втомлене фізично, психіка все одно шукає навантаження. Бо за роки війни втома стала не просто станом, а частиною режиму існування. Якщо її немає, всередині з’являється порожнє місце, яке треба чимось заповнити. Я вирішив заповнити його спортом. Так я познайомився із Сергієм Осіпчуком - якщо не найкращим, то точно одним із найкращих тренерів зі стронгу. Трохи пізніше познайомився з федерацією пауерліфтингу UPC. І подумав: якщо вже доля дала мені тимчасовий проміжок, де можна виспатись, нормально поїсти, потренуватись і не жити в режимі постійного виснаження, треба витягти з цього максимум. Ми з Сергієм мали одне важке тренування на тиждень. Я почав спати, їсти, відновлюватись і готуватись до змагань. Поставив собі ціль - виконати Майстра спорту з пауерліфтингу у федерації UPC. На щастя, усі змагання проходять на вихідних. За місяць я відвідав два чемпіонати, виконав норматив Майстра спорту і чотири нормативи КМС в UPC. Завтра мої останні змагання з пауерліфтингу в цьому циклі. Спробую виконати ще один норматив Майстра спорту у цій же федерації. Можливо, троє змагань за півтора місяці - це забагато. Але я радий, що зміг закрити дитячий гештальт. Не в ідеальних умовах, не в мирному житті, де можна планувати роками вперед. А тут. Бо війна дуже багато забирає. Але якщо з’являється шанс щось повернути собі - його треба брати. P. S. Був ще варіант синячити по чорному, але цей варіант відклав на кращі часи ))