Біль у латеральному відділі ліктя не завжди закінчується діагнозом “латеральний епікондиліт”.Нове дослідження в American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation показало, що у пацієнтів із резистентним латеральним епікондилітом синдром радіального каналу може співіснувати досить часто. У цій вибірці його підтвердили у 44% випадків за допомогою ультразвуково-контрольованої блокади заднього міжкісткового нерва, яку автори використали як референтний тест. Що важливо для клінічної практики лікаря ФРМ.Перше. Рутинне електрофізіологічне дослідження в цій роботі не виявило патології в жодного пацієнта. Це ще раз нагадує: нормальна електроміографія не виключає синдром радіального каналу, особливо якщо йдеться переважно про больовий фенотип без явного моторного дефіциту. Такий висновок узгоджується і з оглядовими джерелами, де підкреслюється, що для цього синдрому немає специфічних електродіагностичних ознак. Друге. Ультразвук виявився корисним, але не магічним. Площа поперечного перерізу заднього міжкісткового нерва на симптомному боці була більшою, ніж на безсимптомному. Водночас просте порівняння з пороговими значеннями не дало надійної відповідності з референтним тестом. Краще працювало порівняння з протилежним боком, але й тут узгодженість була лише незначною. Отже, ізольоване “число в мм²” саме по собі проблему не вирішує. Третє. Найбільш практичний сигнал із цієї роботи такий: у пацієнтів із “затяжним тенісним ліктем”, які не відповідають на стандартне лікування, потрібно ширше думати про диференційний діагноз. Якщо клініка не складається в просту картину тендинопатії, варто оцінювати можливе залучення заднього міжкісткового нерва, а не механічно повторювати одні й ті самі підходи. Автори також показали, що після блокади саме тест Козена мав найкращу відтворюваність у зменшенні болю серед клінічних проб. Професійний висновок для УТФРМ Резистентний латеральний біль у ділянці ліктя — це не діагноз, а клінічна задача. І вона потребує не шаблонного маршруту, а якісного клінічного мислення. Саме тут і проявляється роль лікаря ФРМ: не зводити проблему до одного ярлика, а зібрати максимум інформації про анатомію, функцію, біль, ультразвукові дані, результати електрофізіології, провокаційні тести і вже після цього приймати рішення щодо тактики.Стаття:https://journals.lww.com/ajpmr/fulltext/2026/04000/ultrasonographic_and_electrophysiologic_assessment.6.aspx @usprm_official#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine