📄До питання про механізми створення автокефальних Церков (у контексті сучасного статусу Української Православної Церкви) — Бурега В. В.Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує доповідь проректора з науково-богословської роботи КДА професора Буреги Володимира Вікторовича на тему: «До питання про механізми створення автокефальних Церков (у контексті сучасного статусу Української Православної Церкви)».Протягом останніх десятиліть у світовому православ’ї точаться напружені дискусії навколо можливих механізмів створення нових автокефальних Церков. Ці дискусії показали, що, з одного боку, між Помісними Церквами немає принципових розбіжностей у розумінні сутності інституту автокефалії. Але, з іншого боку, у світовому православ’ї відсутня єдність у питанні про порядок надання автокефалії. Сьогодні у православному богослов’і та канонічному праві співіснують кілька різних поглядів на можливий механізм створення нових автокефальних Церков[1].У цьому повідомленні я спробую поміркувати про ті фактори, які впливають на створення нових автокефальних Церков і як це стосується сучасного статусу Української Православної Церкви?Розуміння церковної незалежності могло суттєво змінюватися в різні періоди історії. Наприклад, в правилах Першого Вселенського Собору усі митрополії представлені як канонічно незалежні. Як писав відомий візантійський каноніст патріарх Федор Вальсамон, «в давнину митрополити усіх єпархій були автокефальними (ὅτι τὸ παλαιὸν πάντες οἱ τῶν ἐπαρχιῶν μητροπολῖται αὐτοκέφαλοι ἦσαι) та приймали хіротонії від своїх власних Синодів»[2]. Очевидно, у IV ст. незалежні митрополії існували принаймні в межах імперських діоцезів, яких на початку IV ст. було 12, а до кінця століття їх стало 15. Однак, у V-VI ст. майже усі ці митрополії опинилася у підпорядкуванні п’яти великим патріархатам, сформувавши так звану пентархію.Читати далі.