У нашій редакції існує абсолютно таємний відділ популярності вистав. Про нього не пишуть у звітах і не говорять уголос, але саме там ухвалюються найболючіші рішення. Люди в цьому відділі мають надзвичайно складне спецзавдання. Це ті, хто готові витрачати тисячі й тисячі гривень, аби вирвати «Конотопську відьму»в першому ряду. І, що важливо, подивитися її не раз, не два і не три, а щонайменше п’ять. Інколи — о 13:00, о 17:00 і навіть о 00:00. А потім — довго й люто — сперечатися в чатах, хто кращий: Матюхін зі Шмальгаузена (той самий, зоолог) чи нащадок великої родини Сумських-Хостікоєвих. Це саме ті люди, які передивилися весь репертуар Богомазова і

Хостікоєва, але досі не можуть визначитися, на чиєму вони боці й за яку родину на сцені вболівають більше. Вони пишуть — і пишуть регулярно — спеціальні коментарі про те, як вони люблять “Загнаного коня” в театрі Франка, як пам’ятають найкращі вистави Білоусова, і як, звісно ж, краще було на Подолі до реконструкції, без цієї незрозумілої чорної коробки. Це ті, хто ходять у театр «Колесо» і кричать «Браво!» . Ті, хто здатні сидіти три дії поспіль і ще казати: «Мало». Часто ці люди суміщають одразу кілька посад: генеральний директор, емоційно-етична комісія, театрознавці, і — так — спецагент таємного відділу. Після кожного такого театрального удару ці люди проводили всю ніч, передивляючись записи Пєтросяна,намагаючись написати йому в інстаграмі, випросити хоч якийсь безглуздий анекдот про шашлик і шавурму, щоб вижити. Вони плакали ночами. Вони десять разів за місяць перечитали Антонена Арто, бо після такого підйому хотілося або вийти у вікно, або ще раз у театр. Але вони тримались. Тримались заради нас. Але рішучою, останньою ниткою, що добила нашого експерта, стала вистава «Місто». З понеділка і до сьогодні наш агент перебував у стані глибокого переосмислення. Його трясло. Він дивився на фото Бакланова і ловив себе на думці, що театр знову перейшов межу — тілесну, емоційну, внутрішню. Напруга була такою, що слова «професійна дистанція» втратили будь-який сенс. І тут Ігор Білець зробив неможливе. Уперше за роки існування цього відділу, уперше нашому експерту знадобилася допомога. Ми витратили всі грантові гроші програми Інституту Ґете. І тепер — чесно — не знаємо, що робити далі. Нашому колезі конче необхідна допомога. Діагноз — прикріплюємо нижче.