Допомога незламним воїнам ❤️ | Сьогодні Росія намагається повторити те, що вже робила.Живими вони нас...

Сьогодні Росія намагається повторити те, що вже робила.Живими вони нас бачити не хочуть у жодному випадку — це правда, яку ми болісно розуміємо на тринадцятий рік війни та вже після трьох років повномасштабної.І саме тому наша пам’ять — це теж зброя.7 серпня 1932 року в СРСР ухвалили так званий «закон про три колоски» — документ, за яким українців карали за жменю зерна. Це був не закон, а вирок.Так почалася епоха штучного голоду 1932–1934 років — голоду, спрямованого проти українців: проти нашої землі, нашої культури, нашого коріння.Терор, вилучення всього їстівного, депортації, нищення козацтва, переселення, спустошена Кубань, де більшість становили українці — усе це було не «стихією», а політикою.І кожна українська родина має свою історію цього болю.Кажуть, що на Київщині не доходило до найстрашнішого, канібалізму, але хіба від цього легше?Я завжди згадую Семенівку (Обухівський р-н), де купалась у дитинстві. На березі — купи пустих ракушок, великих, схожих на мідії. І жодної живої.Бабуся Настя (мамина мама) пояснювала тихо:«У голодовку всі їх поїли… Черепашки».Вижили вони дивом: у Германівці на млині дозволяли збирати пил.Пил. Не борошно, не зерно — пил. І з того варили куліш, додаючи лободу, траву, все, що хоч якось нагадувало їжу.Бабуся все життя ненавиділа слово «куліш», бо для неї воно пахло страхом, а не їжею.Папка розповідав, що в Києві людей не їли, але було дуже важко. Його тітки пухли, проте вижили.У Білогородці (Бучанський р-н) батьки дивились на опухлих дітей і не мали жодного порятунку.Голод торкнувся всіх — кожного дому, кожної сім’ї, кожної хати.Хліборобна, багата земля, здатна годувати пів світу, вимирала через навмисний штучно створений голод.Цей біль всієї України.І сьогодні, коли Росія знову намагається стерти нас як народ, ми запалюємо свічку не лише за минуле — а й за майбутнє, яке ми не дозволимо забрати.За тих, кому не мав права голосу.За тих, кому не дали шанс вижити.За тих, хто живе в нашій пам’яті — бо ми їхні нащадки.Пам’ятаємо. Не забудемо. Не вибачимо.