Козацьке Різдво.

🌞💥❄️

Різдво для козака було не просто датою в церковному календарі, а рідкісною зупинкою серед війни, походів і вічної дороги. Святкували його за юліанським календарем 25 грудня, що відповідає сучасному 7 січня, і це правило трималося як у Запорозькій Січі, так і в Гетьманщині. Навіть у найтяжчі роки — під час воєн із Річчю Посполитою, Кримським ханством чи османами — козаки намагалися, якщо не відсвяткувати повно, то бодай не порушити свято грубою роботою чи без потреби проливати кров. Походження самого свята козаки знали добре: Різдво Христове, народження Спасителя, про яке читали в Євангелії і слухали щороку з вуст священника. Козацька релігійність була без зайвого містицизму, але міцна. Вони могли грішити в будень, але Різдво — то інша справа. У козацьких літописах і описах мандрівників XVII століття не раз підкреслювалося, що запорожці суворо трималися великих церковних свят, а на Різдво навіть найбільш лихий голота ставав тихішим. На Запорозькій Січі святкування починалося з нічної або ранкової різдвяної служби. Йшли до січової церкви — за різних часів це була церква Покрови Пресвятої Богородиці, бо саме Покрову запорожці вважали своєю небесною заступницею. У церкві стояли всі — від кошового отамана до останнього джури. Старшина не мала окремих лавок, і це добре пам’ятали чужинці, зокрема французький інженер Ґійом де Боплан, який дивувався цій рівності перед Богом. Молилися довго, без поспіху. Після служби не було різдвяної метушні, як у селах, але був спокій. Цього дня на Січі заборонялися сварки, пиятика до нестями й покарання. Навіть винних у дрібних провинах не чіпали — “після свят розберемося”. Їжа на Різдво була пісною лише до служби. Після неї козаки сідали до спільного столу. Обов’язково була кутя — пшенична або ячна, з медом, іноді з маком, якщо був запас. Кутю варили в загальних казанах, і вона вважалася не стравою, а знаком спільності. Крім того, їли рибу — в’ялену, солону або варену, бо Дніпро й плавні годували щедро. Часто варили юшку з коропа чи щуки, заправлену пшоном. Хліб був житній, інколи домішували пшеничний, якщо мали добрий рік. М’ясо дозволялося після Різдва, і тут уже не шкодували: сало, в’ялена яловичина, ковбаси, привезені з зимівників або виміняні в селян. Пили небагато, але пили: мед, пиво, іноді горілку, проте на Січі пильнували, щоб святкування не перетворилося на різанину між п’яними товаришами. У Гетьманщині Різдво виглядало інакше, більш “домашньо”. Там козаки мали родини, хати, господарство. Святкування починалося зі Святвечора, з дванадцятьма стравами, як і в селян. Козацькі родини дотримувалися традицій: кутя, узвар, капусняк, вареники з капустою чи грибами, риба. Старшина жила заможніше: у гетьманських та полковницьких дворах на різдвяний стіл ішла дичина, індики, гуси, заморські вина. Але й там починали не з чарки, а з молитви. Відомо, що за гетьмана Івана Мазепи різдвяні служби в Батурині відбувалися урочисто, з участю старшини й духовенства, але без показного блиску. Мазепа взагалі надавав великого значення церковним святам, що видно з його численних пожертв монастирям і церквам. Колядки козаки знали й любили, але на Січі співали їх стримано. Не було ватаг із зіркою, зате могли заспівати стару духовну коляду після вечері. В Гетьманщині ж козаки часто самі ходили колядувати або приймали колядників, щедро обдаровуючи їх грошима чи їжею. Ставлення козаків до Різдва було серйозне й навіть трохи суворе. Це не було свято гулянки — це був день, коли згадували, що вони не лише воїни, а християни. Недарма в козацьких присягах і листах так часто звучать слова “з Божою поміччю” — на Різдво цю поміч згадували особливо. І якщо десь у степу, далеко від дому, козацький загін зустрічав 25 грудня в холодній балці чи біля зимового вогнища, то навіть там варили кутю з того, що було, читали молитву, хрестилися на схід і вірили: якщо Різдво зустріли по-людськи, то й рік переживуть. Поділися постом та не забуть про👍