📖👁 Я дуже люблю герметичний сетинг. У горорі «Воно гризе» це стало єдиним, що мені сподобалось, окрім обкладинки і назви. Сам роман слабенький художньо. Брак емоцій, психології, і брак стилю. Останнє я б цілком пробачив дебютанту, але через недостатність художніх засобів і психологізму, вийшов сухий опис дій у загадково-екстремальних обставинах. 🎬 У післямові автор зізнається, що це мав бути сценарій — можливо, це він і є (я не читав сценаріїв ніколи), але мені текст читався, як інструкція від першої особи — я зробив те, я побачив се, я зреагував так, я подумав таке. Дуже короткі речення, найпотужніший епітет — «я почувався максимально кепсько». 🙄 Читати нудно хоча б тому, що автор не дозволяє нам співпереживати героєві, ми не дуже розуміємо що саме ним рухає, у чому його мотивація до протистояння монстру, навіть попри біль. Батьківські почуття не рахуються, на фоні відсутності решти це радше маніпуляція, ніж прийом. Кінець все пояснює, але до нього ще треба продертися. Назва рятує весь задум, до речі, без неї було б незрозуміло.✍️ Багато зайвих деталей і слів, забагато займенників. Авторові треба продовжувати і виписуватись, пробувати збагачувати свою прозу і безжально різати зайве. Наразі є, як є, я хотів закинути, але дочитав на морально-вольових.