«Ховаю свої почуття у шафу, двері якої вже ледь зачиняються». Катерина Єгорушкіна «І тоді наш будинок став кораблем», 2025У таких книжок, можливо, взагалі немає цільової аудиторії. Кожен вже має свій емоційний спадок війни, ну куди нам ще? Але Катерина Єгорушкіна зробила з історій своїх героїв дуже світлу книгу, це чарівне перетворення травматичного досвіду на терапевничний наратив. ✍️ Отже, художні репортажі. Це означає, що історії героїв Катерина доносить до нас, зберігши їхній голос, але додавши їм гучності художніми засобами літератури. Метафора будинку, який став кораблем, і тепер через усі штилі, шторми і хитавицю шукає свого порту — ключова, вона народжується зі слів однієї з героїнь і дивовижно пасує до решти (та й багатьом з нас). 🪽Незалежно від пережитого досвіду, всі герої — справжні ангели світла, це не книжка аби поплакати, це книжка, аби зарядити емоційні батареї, побачити ширше, відчути глибше через спільне говоріння і спостереження за силою духу людей, які пройшли крізь шторм. Самі історії супроводжуються рефлексіями Катерини, які розширюють контекст, підказують акценти і делікатно супроводжують нас у цих розмовах. 📖 Не буду переказувати самі історії, тут є різні — від життєвих до неймовірних. #раджу_почитати, головне про цю книжку — як мені здається, вона зовсім не сумна, тексти світяться добром і надією. Неймовірна робота, дякую Катерині та Лабораторії!