«Час — це те, що заважає історії відбутись одразу; час — це швидкість, із якою зникає минуле». Девід Мітчелл «Атлас хмар», 2004 (видання 2025) Читання роману нагадало мені споглядання великих творів мистецтва: наприклад, Двері Кастільйоні — вхід до Міланського собору. Я декілька разів за життя по годині стояв перед ними, не здатний осягнути повністю та вловити хоча б якусь частку важливих деталей. Але від того, моя насолода ставала тільки більшою. А враховуючи ще й сам Дуомо….🎻 Шість історій уособлюють собою секстет «Атлас хмар» — музичний твір для шести виконавців (ті самі 6 сюжетів), який пише Роберт Фробішер у одній з них, і який чує у музичній крамниці героїня іншого. Як і у музичному творі, деякі з історій звучать в унісон, деякі об’єднує тональність, деякі — настрій, мотив, акцент, ледь вловна синкопа. Майже невидимими нитками майстерний композитор поєднав тут все з усім. Задум і реалізація — ідеальні. ✍️ Окрім автора, всією цією насолодою я завдячую перекладачам Катерині Дудці та Остапові Українцю, редактору Романові Трифонову і всьому видавництву Жорж. Це робота, яку неможливо переоцінити, для мене тепер існують окремо всі перекладні книжки і окремо — «Атлас хмар». Те, що ці люди зробили з мовою перекладу «Атласу» — вибачте, це незрівнянно. Захмарна крутизна. ☁️📖 Чи просте це читання? Воно цілком доступне. Я не суперчитач складних текстів, маю проблеми з концентрацією і вільним часом, але трохи забуксував лиш у одній історії, та й те мені там все сподобалось. Я щасливий і жахаюся від думки, що міг це пропустити. 🎨 Я вже поговорив про скульптуру, музику та літературу, то давайте ще про живопис: обкладинка шедевральна. Оці бульбашки внизу відсилають мене до великого і загадкового Всеволода Максимовича, і я кайфую від цього окремо. Я #раджу_почитати обов’язково, попри побоювання складності задуму і неможливості осягнути кожну дрібницю, адже: …чим є океан, як не множиною крапель?