Учора, 28 травня, ми зібралися у Trier не просто для того, щоб провести вечір разом. Ми зібралися, щоб згадати й почути. Щоб не дозволити забути. Тому що 18 травня 1944 року - сотні тисяч кримських татар були вирвані зі свого дому, відправлені у вагонах в невідомість. І попри біль і втрати, вони зберегли найголовніше — свою пам’ять, свою гідність, свою пісню.Цього вечора ми переглядали документальний фільм «1944», створений Фатімою Осман і Юнусом Пашею. Це не просто кадри, а чотири реальні історії. Голоси тих, хто пройшов через усе й зумів залишитися собою. Це нагадування, що у кожній долі — правда, яку не можна стерти.А особливим цей вечір зробила Ленара Османова. Її пісні — не просто музика. Це був голос її родини, її народу. Вона співала про дім, який забрали, і про любов, яку не забрали ніколи. Її голос звучав тихо й сильно водночас. І у ньому було все: спогади про минуле, ніжність матерів, надія, яка допомагає вистояти.Коли навколо знову війна, коли люди знову змушені залишати свої домівки, ми особливо відчуваємо, що пам’ять — це більше, ніж минуле. Це наш захист і наш обов’язок. Бо нація живе, доки ми пам’ятаємо. І ніхто не зможе змінити правду: Крим залишається українським. А Крим — це завжди дім кримськотатарського народу.Щиро дякуємо Ewald Dieser за технічну підтримку. Дякуємо всім, хто завітав і був поруч.Особлива вдячність Ленарі Османовій — за її голос, її історію, її справжність.Ми чуємо.Ми пам’ятаємо.Ми будемо пам’ятати завжди.