Estadísticas de telegram channel - @ukrain1an_division

☦🟥 Крах антихристиянської «безбожної п'ятирічки» у СРСРСьогодні, 11 березня 1932 року, в рамках «безбожної п'ятирічки» особисто генсеком СРСР Сталіним було заборонено будь-який продаж та розповсюдження видань Біблії та іншої християнської літератури. За підрахунками "вождя", заборона святого письма мала стати одним з вирішальних кроків, які б допомогли у справі ліквідації будь-якого вогнища релігійності в країні.Окрім цього, подібний план включав масове закриття церков та релігійних установ, репресії проти священників, ченців та віруючих, пропаганду атеїзму серед молоді через освіту, мистецтво та пресу, а також безпосереднє знищення релігійної літератури.Попри масовість заходів та обсяг залучених ресурсів, «безбожна п'ятирічка» зазнала повного краху. А через деякий час, уже після Другої світової, держава так і зовсім була вимушена ігнорувати більшість існуючих релігійних проявів та поступово послаблювала тиск на носіїв християнських цінностей.Фото: Газета «Безбожник» – спеціальне атеїстичне видання (1922–1941 рр.) для громадян СРСР.ukrain1an ꑭ division

🇷🇺 Як жуйка вбила кілька десятків людей в СРСРЦього дня, 10 березня 1975 року, в Москві відбувся матч юніорської збірної СРСР з хокею проти канадської команди «Беррі Кеп» з провінції Онтаріо. Спонсором других виступав Wrigley, – великий виробник жувальної гумки. Згідно з умовами контракту, гості мали пригощати нею кожного бажаючого.Наприкінці цієї гри канадці розвернулися до трибун і закидали радянських уболівальників недоступним раніше «делікатесом». У боротьбі за жуйку почалася жорстока штовханина. Адміністрація вимкнула світло, щоб унеможливити фото та відеозйомку, через що глядачі розгубилися ще більше. У спробі вибратися з трибун люди падали і натикалися один на одного. Також до цього частина воріт була заздалегідь закрита на випадок, якщо вболівальники спробують дістатися іноземців.Отже, в паніці біля виходів з будівлі загинула щонайменше 21 людина. Радянські ЗМІ тривалий час замовчували цю трагедію.Фото 1: Палац спорту «Сокольники», Москва, 1975 р.Фото 2: Меморіальна дошка на згадку про жертв тисняви.ukrain1an ꑭ division

⭕️ «Міжнародний жіночий день» — свято більшовиків та повій"Свято" 8 березня пов'язане з історією першої хвилі феміністичних рухів, зокрема з виступами комуністок-соціалісток, таких як Клара Цеткін і Роза Люксембург, які вимагали прав для жінок, що працювали повіями, й намагалися покращити їхні соціальні та економічні умови.Деякі сучасні прихильники "жіночого дня" намагаються звести його до простої урочистості, ігноруючи більш складний політичний контекст цього дня.Історія свята бере свій початок у 1857 році в Нью-Йорку, де відбувся перший протест жінок, що були залучені до секс-індустрії, які вимагали "гідних" виплат від моряків за надані послуги. Ця акція стала каталізатором для подальших виступів секс-робітниць у багатьох країнах, що прагнули покращити умови праці та правовий статус цієї групи.8 березня 1870 року в Парижі відбулася акція, також організована та проведена здебільшого повіями. Тоді проституція серйозно контролювалася французькою владою, а поліції мала широкі повноваження для можливого обмеження прав робітниць цієї сфери. У відповідь на такі санкції, жінки приєдналися до руху Союзу за права жінок, очолюваного Луїзою Мішель, який вимагав визнання прав таких "трудівниць" на рівні з іншими жінками, що працюють у традиційних професіях, та скасування дискримінації цієї категорії людей.Унаслідок натхнення подібним прикладом, у 1908 році в Штатах відбувся подібний протест, організований повії, які намагалися звернути увагу на проблему недостатньо комфортних умов праці та дискримінації. Акції підтримувалися Соціалістичною партією Америки, і саме в цей рік було проголошено перший Міжнародний жіночий день як дату, що вшановувала боротьбу жінок, зокрема й повій, за свої трудові та інші права.У 1910 році ініціативу американських активісток підхопили німецькі соціалістки Клара Цеткін і Роза Люксембург. На зібранні Соціалістичного інтернаціоналу в Копенгагені 17 країн підписали резолюцію, яка проголошувала Міжнародний жіночий день – свято солідарності жінок-робітниць у боротьбі за економічну, соціальну та політичну рівність.Проте дата 8 березня була остаточно закріплена в 1921 році в Росії. Того дня у РСФСР місцеві жінки провели масові демонстрації, вимагаючи завершення громадянської війни та покращення свого становища в суспільстві. Ситуація з правами жінок, зокрема й залучених до сексуальної сфери, була достатньо складною, і це становище використовувалося більшовики для мобілізації додаткової підтримки. Після революції ними було скасовано обмеження на сексуальну працю, тоді ж проституція набула фактичної легальності. У цей день РСДРП проголосив 8 березня "Міжнародним днем жінок-пролетарок", і свято стало широко відзначатися в СРСР та інших країн Східного блоку.Таким чином, 8 березня постає днем боротьби за права найменш привілейованих верств населення – бідняків, повій, чорноробочих та т.зв. революціонерів. На жаль, у дійсності свято від самого початку проголошення не вбачало своєю метою вирішення реально існуючих соціальних проблем, а фінансування під його егідою протестів та демонстрацій з боку різноманітних соціалістичних та комуністичних партій іще більше підкреслює ідеологічний характер цієї дати.Фото 1: Демонстрації повій у Нью-Йорку та Чикаго, 1857-1895 рр.Фото 2: Марш німецьких секс-робітниць, профінансований Кларою Цеткін, 1910 р.Фото 3: Березневий марш жінок-пролетарів 8 березня "Хліб та мир", очолюваний РСДРП та Олександрою Коллонтай, 1921 р.ukrain1an ꑭ division

🇺🇸🇺🇦 Заява про розвиток дружби і партнерства між Україною та СШАРівно 31 рік тому, 4 березня 1994 року, Україна та Сполучені Штати Америки підписали Спільну заяву про розвиток дружби і партнерства. Цей документ мав стати основою для тісної співпраці між двома країнами, проте реальність виявилася зовсім іншою.Ключовою темою угоди стала безпека та міжнародна стабільність. США запевняли Київ у підтримці, але й вимагали виконання низки зобов’язань, які в підсумку значно послабили наші геополітичні позиції. Головною поступкою стало згортання ядерного потенціалу. Україна, яка на той момент володіла третім за розміром ядерним арсеналом у світі, фактично втратила головний фактор стримування, отримавши натомість виключно дипломатичні запевнення та обіцянки фінансової допомоги.Політична риторика США здавалася багатообіцяючою: сприяння економічному розвитку, налагодження торговельних відносин тощо. Проте у результаті Україна так і не побачила обіцяних масштабних інвестицій, хоча й надала американським компаніям доступ до власних ринків. Також західні кредити, що позиціонувалися як допомога, призвели до зростання боргових зобов’язань перед міжнародними фінансовими інституціями.Таким чином США досягли власних цілей – обмеження кількості членів ядерного клубу та посилення власного впливу в регіоні. Україна ж залишилася беззахисною перед майбутніми викликами: події наступних десятиліть показали, що дипломатичні гарантії безпеки великою мірою нічого не вартували, а фінансова «допомога» стала інструментом подальшого контролю, але не імпульсом до економічного розвитку.Фото 1-2: Текст спільної заяви українськоюФото 3-4: Текст спільної заяви англійськоюukrain1an ꑭ division

🇺🇦🕯 День пам'яті Героїв Небесної сотніСьогодні Україна відзначає 10-у ювілейну річницю пам'яті жертв героїв Небесної Сотні. 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській силовики структури «Беркут» відкрили вогонь по протестуючим, задіявши так звану директиву влади Януковича про "Антитерористичну операцію", з метою повної зачистки Майдану Незалежності та прилеглих вулиць від учасників масових акцій протесту. В ході цього злочинного акту було вбито щонайменше 48 людей, яких разом з іншими 54 загиблими учасниками протестів згодом й було окреслено «Небесною сотнею».1 липня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон щодо заснування державної нагороди "Орден Героїв Небесної сотні". Орден встановлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, самовіддане служіння українському народу під час подій, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.Із метою вшанування пам’яті людей, що загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали та майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, 20 лютого 2015 року було підписано указ про встановлення Дня пам’яті Героїв Небесної сотні. У ньому наголошувалося, що ця дата є не лише днем скорботи за жертвами існуючого тоді режиму, а й нагадуванням ціни, яку іноді варто заплатити за свободу та незалежність нації.Смерть Героїв Небесної Сотні змінила суспільну свідомість українців, актуалізувавши ідеї значущості суверенної держави, національної свідомості та усвідомлення права народу особисто визначати власний шлях. Пам’ять про загиблих під час цих подій має залишатися живою, аби сприяти збереженню національного духу та формувати відчуття відповідальності за майбутнє України у кожного її громадянина та українців діаспори.Фото 1: Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні, Київ.Фото 2: Меморіал пам’яті Героїв Небесної сотні, Львів.ukrain1an ꑭ division

🇷🇺🇺🇦 Передача Криму радянській Україні: позбавлення баласту 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила постанову «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Це рішення було зумовлене насамперед значними руйнуваннями інфраструктури півострова, що стали наслідком Другої світової війни, а також масовими депортаціями етнічного населення, які призвели до гострого дефіциту робочої сили. Відновлення Криму потребувало значних ресурсів, яких у РРФСР на той момент бракувало. Тому було прийнято доленосне рішення про передачу півострова до складу Української РСР.Українська РСР мала більш розвинену інфраструктуру, що дозволяло їй здійснити швидшу відбудову Криму. Економічний потенціал республіки надавав можливість постачати до півострову усі необхідні ресурси, зокрема будівельні матеріали, електроенергію та продовольство. Крім того, розпочалося будівництво Північно-Кримського каналу, який мав забезпечити півострів водою з Дніпра, що стало важливим кроком у відновленні сільськогосподарських угідь. Відповідно до оцінок радянських керівників, Україна була здатна за відносно короткий час відновити Кримську область до рівня довоєнного стану.Після передачі Криму УРСР активно взялася за розвиток нової для себе території. Вже у 1971 році завершилося будівництво Північно-Кримського каналу, що дозволило здійснити зрошення раніше непридатних для сільського господарства земель. Було значно розширено мережу автомагістралей, залізничних шляхів та інших інфраструктурних об'єктів. Завдяки зусиллям радянської України Крим став одним із провідних курортних регіонів усього Союзу, який приваблював відпочивальників навіть з найвіддаленіших куточків країни. Згодом завдяки процесам еміграції з інших республік, населення півострову почало активно зростати, що допомагало долати проблеми, пов'язані з браком робочої сили та сприяло економічному розвитку регіону.Фото 1: виступ М. Хрущова в Верховній Раді СРСР з заявою про передачу Криму УРСР, 1954 р.Фото 2: зруйнований війною Севастополь, 1953 р.Фото 3: відкриття Північно-Кримського каналу та Севастопольського водосховища, 1971 р.Фото 4: Наказ Президіуму Верховної Ради СРСР про передачу Криму УРСР, 1954 р.ukrain1an ꑭ division

🇺🇦 Фінал Революції Гідності18–21 лютого 2014 добігала завершення Революція Гідності в Україні, ставши кульмінацією протестів, що почалися у листопаді 2013 року через призупинення підписання угоди про асоціацію з ЄС та зростаюче свавілля силовиків. Згодом масові протести переростуть у жорстокі сутички зі спецпідрозділами МВС та призведуть до втечі великої частини керівної верхівки країни.Протягом лютого 2014 року напруга на Майдані досягла критичної межі. 18 лютого розпочалися найжорстокіші сутички між протестувальниками та силовими структурами. Силовики застосували водомети та гумові кулі для розгону демонстрантів, які створили барикади на вулиці Грушевського. У відповідь протестувальники застосовували коктейлі Молотова та чинили опір прибуваючим загонам «Беркуту».19–20 лютого насильство досягло свого апогею. Спецпідрозділи почали використовувати вогнепальну зброю, що призвело до численних жертв серед учасників протестів. Тоді загинуло понад 50 людей, сотні – отримали поранення, а ці події навічно увійшли до сучасної історії України.21 лютого, після кількох днів кровопролиття, було підписано угоду між опозицією та владою про припинення насильства та проведення дострокових президентських виборів. Однак цей крок не зміг побороти існуючу політичну кризу. У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович покинув Київ, фактично залишивши свою посаду, що стало завершенням його президентства та фіналом Революції Гідності.Відео: спроба штурму барикад, знята з позицій беркута, 19 лютого 2014 р.ukrain1an ꑭ division

🇩🇪🇮🇹 Нацизм: опозиція справа або Страчений за вірність ІталіїЕміліо Де Боно – італійський військовий та політичний діяч, маршал Італії, голова італійської поліції, член Національної фашистської партії, генерал-губернатор Еритреї та Триполітанії. Був активним учасником Першої світової війни, під час якої зарекомендував себе талановитим командувачем, керуючи низкою успішних операцій, серед яких згадуються Трентинська операція та оборона Монте-Граппи, за що був удостоєний високих державних нагород. Після завершення війни, з огляду на відсутність потреби в його військовому досвіді, Де Боно звернувся до політики, того ж року приєднавшись до Національної фашистської партії. Завдяки своїй рішучості і організаторському хисту він швидко здобув популярність серед однодумців і став одним із Квадрумвірів у період походу на Рим. Завдяки успіхам у партії Еміліо був призначений на високі посади в Італійських колоніях Еритреї та Триполітанії. У 1932 році, за дорученням Беніто Муссоліні, де Боно розробив план для вторгнення в Ефіопію і особисто очолив цю військову кампанію. Однак, через розбіжності з Дуче, зокрема через відмову виконати його надто ризиковані накази, маршал був усунутий від подальшої служби. В серпні 1943 року Де Боно взяв участь у засіданні Великої фашистської ради, ставши першим, хто відкрито виразив вотум недовіри відносно Муссоліні та його військової політики. Після відставки Дуче маршал, на відміну від багатьох своїх колег, не прагнув втекти за кордон, будучи переконаним, що військові заслуги перед Італією захистять його від помсти нацистського режиму.Однак у жовтні 1943 року Еміліо був арештований у Римі і етапований до Верони, де чекав на суд. 10 січня 1944 року, на процесі "Проти ворогів Дуче та Італії", маршала засудили до смертної кари за т.зв. "зраду". Незважаючи на прохання його військових товаришів, наступного дня Де Боно було страчено.Фото 1: маршал Італії Еміліо Де Боно;Фото 2: Де Боно під час Маршу на Рим; Фото 3: генерал Де Боно під час кампанії в Ефіопії;Фото 4: дон Еміліо на посаді генерала-губернатора.ukrain1an ꑭ division