Ми казали, що ця мить колись настане, і ось вона настала! (с)Здається, ця історія розпочалася ще далекого 2016 року, на Форумі Видавців у Львові, коли на дискусії про видання перекладів світового літературного базису нас запитали, чи не збираємося ми, бува, взятися за «Нескінченний жарт» Девіда Фостера Воллеса, раз вже у нашому видавничому портфелі є «Людина без властивостей» Музіля, Джойсів «Улісс», та ще й ми замахнулися на ще не видану натоді «Веселку тяжіння» Пінчона. Звісно, ми хотіли б, але чудово розуміли всі супутні складнощі, притаманні такому масштабному і водночас нішевому проекту – починаючи з пошуку правовласника і придбання прав на українське видання, і закінчуючи комерційною привабливістю такого діла. Та ось організатори тієї дискусії, які дуже хотіли бачити «Нескінченний жарт» українською допомогли нам контактами із правовласниками і відступати вже не було куди. Тож у 2017 році ми вже по-справжньому встрягли у цю справу, придбали права і почали домовлятися про переклад із Петром Таращуком, з яким до того вже реалізували не один масштабний і складний перекладний проект.Ну, а далі ви все знаєте. Переклад забрав чотири роки титанічної праці Петра Таращука, після завершення якої насправді для нас все лише почалося. Адже вже важко навіть злічити кількість редагувань, вичиток, коректур, після яких наставали повторні редагування та вичитки. Ми дуже раді, що на етапі редакторського опрацювання тексту до нас доєднався Максим Нестелєєв – лише він, здається, повністю вичитував чотири рази текст обсягом 3 360 000 знаків з пробілами (для порівняння обсяг «Улісса» складає близько 1 500 000 знаків з пробілами). Тож тут його експертність у темі американського постмодернізму та творчості Воллеса зокрема дуже допомогли зробити це видання кращим і якіснішим у всіх сенсах. А ще Макс написав чудову післямову, в якій вводить читачів у контекст всього цього дивовижного текстового варива під назвою «Нескінченний жарт».Чи варто зазначати, скільки ми морочилися з обкладинкою, створивши чотири варіанти оформлення, а потім змусивши їх змагатися за право втілитися у фінальній версії видання? Хотілося чогось стильного і водночас авангардного та дивного – якраз такого, яким і є «Нескінченний жарт». На якомусь етапі подумували навіть про суперобкладинки, щоб протягнути у видання не одну, а одразу дві концепції оформлення, але потім все ж схаменулися, подумавши, що одночасно супери і футляр це вже буде занадто. Тож, врешті-решт, зупинилися на цьому варіанті, який ви зараз бачите.Ще хочемо сказати, що, все таки, є певний, а якщо чесно, то доволі великий кайф у тому, щоб бути порівняно невеликим крафтовим видавництвом і могти собі дозволяти ось такі цілковито ірраціональні і навіть божевільні кульбіти, як у випадку із «Нескінченним жартом» Девіда Фостера Воллеса – дуже складним, масштабним і ресурсозатратним проектом, із доволі ризикованою, а то й сумнівною окупністю, робота над яким розтягнулася аж на цілих десять років. Проектом, за який навряд чи хтось би взявся через всі вищеперелічені аспекти, і водночас проектом, який дуже хотілося б бачити в українському культурному просторі, оскільки, повірте, у світі не існує нічого навіть близько подібного до цього роману, і ми щиро вважаємо, що нам, як читачам, перш за все дуже корисно мати змогу ознайомлюватися саме з такими дивовижними, небуденними, приголомшливими і шокуючими літературними артефактами.