Які системні проблеми гальмують ефективну роботу Міноборони?Дисклеймер: викладене нижче не означає, що в Умєрова немає перемог. Але про них і так щодня розповідає команда Кирила Тимошенка. До того ж, ці перемоги і близько не перекривають системного збою в роботі Міноборони. Тож переказуємо вам великий і важливий текст Дарʼї Каленюк, Марії Берлінської та Альони Гетьманчук: 1. За рік Умєрова офіційна структура Міноборони неодноразово змінювалася, але й досі не завжди зрозуміло, хто й за що відповідає. Наприклад, міжнародною співпрацею паралельно із самим міністром займається ще одночасно п'ять (!) заступників. Водночас незрозуміло, хто ж у міністерстві несе основну відповідальність за міжнародну військову допомогу.2. Загалом ключові рішення в Міноборони формуються і реалізуються вузькою групою радників та експертів, наближених до міністра. Всі вони не несуть відповідальності, не подають декларацій, невідомо якими наділені повноваженнями, невідомо, чи пройшли належну перевірку для допуску до держтаємниці.3. Була запущена робота тилової та збройної агенцій, а саме – Державного оператора тилу та Агенції оборонних закупівель. Втім, перелік, на основі якого АОЗ має право купувати зброю, формує після консультацій з Генштабом дискредитований департамент військово-технічної політики. Саме цей департамент ще з 2022 року накопичив більшість дебіторської заборгованості міністерства, яка сягає сотень мільярдів гривень.4. АОЗ та ДОТ показали хороший результат, почали ламати схеми постачальників- монополістів та досягають значної економії оборонних бюджетів. Саме тому АОЗ потребує інституційного захисту та посилення. Зробити це можна, призначивши наглядову раду агенції за участю визнаних міжнародних експертів.5. У згаданих вимогах до України від НАТО також наголошують, що Україна має ліквідувати скандально відомих спецекспортерів та залишити право на укладення контрактів на імпорт озброєння виключно в АОЗ. Міноборони досі цього не зробило.6. Елементарна відсутність протягом 8 місяців профільного заступника з налагодження міжнародної співпраці та професійної координації цього напрямку коштували нам мільярдів доларів допомоги на зброю. Не маючи цієї експертизи, Міноборони лише в кінці серпня дізналося від громадських організацій про ризик втрати $6,2 млрд допомоги за програмою президентських списань уряду США.7. Досі в Міноборони немає єдиного інституційного центру, який аналізує наявні програми допомоги від партнерів, формує офіційні запити на збройну допомогу тощо. Загалом головна біда проваленої міжнародної роботи Міноборони – відсутність якісно скомунікованого з міжнародними партнерами реалістичного плану війни.