УП. Кляті питання | Ми платимо 2 тисячі за позицію, з якої працюємо". Що нам розповіла сна...

"Ми платимо 2 тисячі за позицію, з якої працюємо". Що нам розповіла снайперка Тетяна Хіміон?Влітку 2022-го колишня хореограф Тетяна Хіміон без відома чоловіка мобілізувалася в один із підрозділів ССО. Про запорізький контрнаступ, зустріч з росіянином на Донеччині і те, чому на війні стала "страшним соціофобом" — читайте в повній версії інтервʼю. А ось лише декілька тез:Про запорізький контрнаступ: Восени 2023 року було зрозуміло, що ми не зможемо реалізувати заплановане, але все одно командири кричали "вперед", а хлопці гинули. Формально я була марксменом, ходила з бійцями на позиції, ходила зі штурмовими групами. Але снайперську гвинтівку брала з собою лише один раз. Я зрозуміла, що на тій короткій дистанції, на якій ми працювали, вона неактуальна. Снайперська гвинтівка важка і об'ємна. Якщо йдеш із нею по відкритій місцевості, одразу стаєш потенційною ціллю. Тому я ходила зі звичайним автоматом.Про нестачу комунікації між підрозділами: Нам давали вказівки йти на активні штурми – залітати бронетранспортерами, атакувати. А все кругом було заміновано. Крок вправо, крок вліво – лотерея. Чому на 13-му році війни одні підрозділи мінують території, виходять, нікому нічого не передають, а інші заходять і ризикують підірватися на своїх же мінах? Цей безлад в армії дуже напружує.Про проблему з утриманням відвойованих позицій: (…) Хлопці тихенько зайшли в окопи, закидали росіян боєприпасами. (…) Ми захопили ті вісім позицій, але не було кого завести на них. Нашим бійцям довелося просто відійти, бо вони були поранені. На наступний день ці позиції знову зайняли кацапи. Командир у мене запитав: "Підеш на штурм?". Я відповіла: "Добре. А ви можете мені пообіцяти, що на відбиті позиції зайдуть люди?". Він сказав:"Ні". І в чому сенс?Про жінок в армії: Багато хто сприймає жінок, які прийшли у військо, як феміністок, які борються за свої права і комусь щось доводять. Я точно не за цим прийшла. Дуже люблю чоловіків. Мені з ними набагато простіше. Тому мої гвинтівки мають чоловічі імена.Про історію з "орендою" позиції: Село майже розвалене. Ще не стерте, але вже на межі. Шукаємо позицію. Стоять дві хатки поруч – одна ціла, а друга підрозвалена, але в ній підвал хороший. Займаємо цей підвал, приходить сусід і каже: "Це хата мого сина. По 2 тисячі на місяць із людини за зйом". Ми тупо були в шоці. Хлопці заплатили, бо не хотіли сваритися, щоб не здав позиції. 2 тисячі не за житло, а за позицію, з якої працюємо. Це просто анекдот.Про забезпечення підрозділу: Ми навіть паливо самі купуємо. В нас проблеми з постачанням води. У нас немає сухпаїв. Елітний підрозділ, але коли я йду на позицію, сама купую собі їжу. Наш командир боїться запитувати щось у вищого командування. Він тримає репутацію людини, яка сама все вирішує.Про мотивацію військових: Немає ніякої мотивації. Була, може, в перший місяць повномасштабки. А зараз немає, бо бачиш ставлення до себе. Я їду з бойового завдання в цивільному одязі. Мені не дозволяють в хату заходити у військовій формі, бо сусіди побачать і здадуть. Не можу свою військову машину поставити біля орендованого житла, бо мене ганяють. Підходять сусіди і просять переставити. Може, нам із Запоріжжя взагалі виїхати? Я розумію, люди бояться.