УП. Кляті питання | Де брати надію? І Ярослав ГрицакНапередодні нового року ми звернулися ...

Де брати надію? І Ярослав ГрицакНапередодні нового року ми звернулися до лауреатів премії "УП.100" з проханням оцінити минулий рік, зафіксувати, де країна і суспільство перебувають у даний момент, і поділитися очікуваннями від 2025 року. Ярослав Грицак став першим, чиї роздуми ми публікуємо. Повну версію читайте тут, а ось – ключові тези: 1. Наш реальний сценарій перемоги: Україна стає частиною Заходу, й Захід розширює свої кордони на Схід. В якій конфігурації це станеться і за яких умов – неможливо передбачити і нема сенсу говорити. Ми живемо в часи непередбачуваності й хаосу. Тому чесна відповідь на питання, в якій конфігурації Україні вдасться вийти з війни: у якій вдасться. 2. Відповідно до цього ми маємо по-іншому будувати наші надії. Ми маємо обняти хаос і непередбачуваність – і стояти так довго, як треба. Вищі шанси на перемогу має той, хто приймає непередбачливість як вихідну умову і діє відповідно до обставин. Наша надія полягає у крихкості, часто несподіваній, тираній.3. Тиранії – як динозаври: у них велике тіло, але малий мозок. Як показує недавній аналіз, поки Росія продає нафту, випускає танки і шукає запчастини по всьому світу, вона ризикує пропустити черговий технологічний стрибок – так само, як у часи пізнього СРСР радянська влада пропустили комп'ютерну революцію.4. Наша надія також у формуванні нових союзів, більш гнучких і рішучих, замість старих. Ідеальним варіантом було би, якби 2025 року вдалося вибудувати лінію "Вашингтон – Брюссель". Як буде за Трампа – боюся, що навіть сам Трамп не знає. Але тут можемо, по-перше, надіятися на невичерпне вміння росіян робити безглузді речі. По-друге, наша надія може полягати у тому, що в особі Трампа Путін нарешті знайшов гідного собі противника-соціопата, ще й до того ж більш непередбачуваного та безшабашного.5. А головна надія – у нас самих, у нашій впертості й нашому вмінні виживати. Історичні дослідження показують: чим частіше суспільство проходить через тяжкі випробовування, тим стійкішим воно стає. Наша надія залежить від того, як ми говоримо про цю війну між собою. Ми маємо відійти від героїчно-оптимістичних оповідей, що ми обов'язково і швидко переможемо. Але ми не маємо впасти у депресію – бо як впадемо, то вважаймо, що Путін уже виграв. Маємо вірити в добрий кінець так довго, як треба – навіть якщо нам не буде суджено його побачити. 6. Уявіть собі свій найбільший страх. Припускаю, що Ваш мозок малює Вам картинки неминучої поразки України і кінця світу. А тепер спробуйте вийти за межі цього образу як малореального і подумати, що може реально статися за годину, за день, тиждень, місяць, рік? Ви зможете прийти тоді до більш реалістичної картини – а тоді планувати, що можете зробити протягом кожного з відрізків цього часу, і які засоби Ви маєте у своєму розпорядженні, щоб жити і працювати далі. 7. У кожному разі, якщо ми живемо у часи невизначеності, не робімо ставки на визначені наперед сценарії. Радше навпаки: будуймо серед цього моря хаосу острівки певності, де ми можемо відчувати свій контроль над ситуацією – і пробувати ці острівки розширювати до розміру архіпелагів і континентів.