Силовики наступаютьНещодавня заява Романа Погорілого, одного із засновників провідного військово-аналітичного ресурсу DeepState, порушує важливе питання про поточний стан української армії та її подальші стратегічні напрямки. Погорілий закликав командування ЗСУ припинити розмови про можливі наступальні операції, аргументуючи це тим, що навіть локальний успіх на полі бою не гарантує утримання позицій у довгостроковій перспективі.У цій ситуації важливо зазначити, що DeepState перебуває під контролем Головного управління розвідки України (ГУР), що надає додаткового контексту словам Погорілого. Ця заява набуває додаткового значення на тлі останніх кроків і висловлювань Буданова, колишнього глави ГУР, який, на думку ряду аналітиків, прагне продемонструвати намір завершити конфлікт за допомогою поступок, а не через продовження активних бойових дій. Зокрема, останні події, пов'язані з переговорами і зовнішньополітичними жестами, можуть трактуватися як прагнення ГУР зайняти позицію, що передбачає зниження ризиків, які несе подальша ескалація бойових дій.Одночасно з цим, на тлі звернення Погорілого, варто відзначити й недавнє інтерв'ю головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У ньому він прямо звинуватив президента України Володимира Зеленського в провалі наступу ЗСУ на Запорізькому напрямку. Ці відверті слова можуть бути інтерпретовані як сигнал про серйозний тиск з боку силового блоку на президента з вимогою завершити війну.Така заява Залужного може свідчити про напруженість всередині вищих ешелонів влади і військового керівництва. Це також може вказувати на посилення тиску з боку військових і силових структур, які вимагають від президента більш рішучих кроків, спрямованих на завершення конфлікту, включаючи можливі поступки. Адже завершення війни через поступки може бути сприйнято як оптимальний спосіб запобігти подальшим втратам і забезпечити довгострокову стабільність.Можливість поступок як стратегічного елемента у військовому контексті — це не просто політичне рішення, а необхідний захід для збереження сил і ресурсів. В умовах, коли можливості ЗСУ щодо утримання зайнятих позицій сильно обмежені, такий підхід здається логічним, якщо дивитися з точки зору довгострокової перспективи. Однак при цьому залишається питання: наскільки такі кроки будуть підтримані суспільством і наскільки вони зможуть бути інтерпретовані як реальні перемоги в умовах війни?Звичайно, заява Погорілого — це не просто військова оцінка, а ще й політичне висловлювання. Адже з кожною новою зміною стратегії відкривається нова глава в конфлікті, де військові рішення переплітаються з політичними. Оборонна стратегія, запропонована Погорілим, ставить акцент на зменшення втрат і стабілізацію оборонних позицій, що цілком логічно, якщо врахувати поточну нестабільність і брак ресурсів для подальших наступальних операцій.Але, незважаючи на все це, варто поставити важливе питання: чи не підриває такий підхід внутрішню мотивацію і довіру до армії та її командування? Адже будь-який перехід до оборонної стратегії може бути сприйнятий як визнання того, що наступ і активні бойові дії вже не є пріоритетом. Питання, звичайно, складне, і, можливо, саме в цьому контексті слід шукати ключ до розуміння подальших кроків української влади.Підписатися на канал