Я торкнувся біографій видатних ліваків і у кожного із них знайшов цю травму. Карл Маркс важко переніс лицемірний перехід батька (успішного юриста) із однієї релігії в іншу, тому, ставши студентом, пустився у всі можливі гріхи – п’янки, дуелі, недбале ставлення до навчання, молодогегеліанство, тринькання грошей. Батько писав йому: ««Чи зможе твоє серце колись бути задоволеним земним щастям... чи цей демон, який явно володіє тобою, відштовхне від тебе тих, хто тебе любить?».Батько Фрідриха Енгельса був деспотичним релігійним фанатиком (пієтистом) і водночас заможним текстильщиком. Намагання зробити із сина доброго християнина та зацикленого на прибутках підприємця, завдало Фрідріху напоправної травми. Він ще довго шукав для себе ідеальну релігію, але згодом віддався комунізму, перетворюючи його на новий культ.Батько Мао Дзедуна пройшов жорстокий шлях від бідного селянина до заможного торгівця зерном та свинями. Він був відданий одній ідеї – збагачення через тяжку працю за будь яку ціну. Такий собі Пузир-Калитка на максималках. Він був скупим, суворим і часто бив своїх дітей. Мати ж часто таємно давала Мао їжу та гроші, коли батько карав його голодом. Мао обожнював її і називав свій зв’язок із матір’ю та братами «опозиційним союзом» проти «диктатури» батька. Потім він став таким само батьком для усіх китайців. Володимир Ульянов часто був покараний суровим батьком (високопоставленим чиновником) за свою поведінку, більш за все обумовлену РДУГ. Далі ця атиповість в поєднанні із дитячою травмою створила кривавий більшовизм. Інколи, травма виникала не через відносини із батьками, а через фізичні вади, які заважали реалізовувати себе серед однолітків. Оскільки, соціальний успіх – це частина статевого добору, то такі вади травмують не менше, ніж токсичні відносини із батьками. Кривавий латиноамериканський м’ясник Ернесто Че Гевара хворів на астму, яка вибивала його із референтної групи своїх однолітків. Його батько Ернесто Гевара Лінч був архітектором та успішним плантатором (вирощував чай мате). Мати: Селія де ла Серна походила з аристократичної аргентинської родини. Вона була освіченою жінкою, знала французьку мову та мала великий вплив на освіту сина. Одна із стовпиць фемінізму Роза Люксембург походила із родини успішних торговців лісом. У віці 5 років їй діагностували туберкульоз кісток, хоча сучасні дослідники вважають, що це була вроджена дисплазія кульшового суглоба. Хвороба залишила її з кульгавістю на все життя (одна нога була коротшою за іншу). Це дезадаптувало її куди сильніше, ніж порядки в російській імперії, де пройшла її молодість. Вона докладала надзвичайно багато зусиль, щоб приховати свою ваду. Потім махнула рукою: не можу бути фізично привабливою, так і не потрібно було. Далі розвинула із цього цілу соціальну ідеологію. Її конфлікти із адміністрацією під час навчання були не причиною, а наслідком психофізіологічних змін, які вже в ній відбувалися. Відчуття несправедливості на основі соціальної дезадаптації в лівому виконанні перетворюється в бажання опустити усіх, кого ти відчуваєш вищим за себе. Не важливо чим «вищим» – фізично, інтелектуально, статками, щасливішим обличчям… Пам’ятаєте презирливе ставлення світського пролетаріату до «сопливої інтелігенції»? Як тільки ліві борці за рівність та справедливість збираються в групу, то одразу, під тиском своєї руйнівної енергією дезадаптації, починають боротися за абсолютну владу для себе єдиного і за опускання усіх успішніших, яке вони називають боротьбою за рівність. З часом така суспільна практика стає масовою. На це є дві причини. По перше, практика остракізму веде до неефективності спільноти, яка призводить до погіршення її життєздатності та умов життя, що ще більше посилює загальну дезадаптацію. По друге, відбувається постійне дряпання найбільш закомплексованих "дорослих підлітків" по головах товаришів і товаришок на соціальну вершину. Тому ліві спільноти завжди надміру агресивні, навіть коли на показ вони милі "діти квітів".