Часто кажуть, що сучасні шкільні системи створені для того, щоб виховувати робочих та солдат.

Але навіщо робочим читати та розуміти Декамерон, розбиратись у географії, чи вміти множити матриці? Абсурд, якщо замислитись.

Реальність складніша — вінегрет ідей, що готується століттями без єдиного рецепту.

У різних людей, які прикладали руку до шкільної системи, були різні цілі.

Одні хотіли виховати свідомих громадян. Інші — навчити мислити. Треті бачили в школі фабрику робочої сили. Хтось гнався за грошима від підручників, хтось просто тримався за крісло.

І це через все це школа ніби задизайнена комітетом. Навіть гірше! Бо люди в комітеті хоча б розмовляють між собою. А тут двісті років кожен потроху робив щось своє.

Тому наша освіта схожа на будинок, який двісті років добудовували різні архітектори: хтось додавав вітальню, хтось — балкон, а хтось прибудував гараж до спальні. А жильці — учні та вчителі — щодня б'ються головою об несподівані перегородки, провалюються в непозначені ями між поверхами, та витрачають години, блукаючи довгими коридорами між кімнатами, які могли б бути суміжними.

Жити можна, але незручно, а перепланування потребує розібрати все до фундаменту.