ночі роблять людей щасливими і відкритими.
всі найкращі розмови саме вночі зачаті.
вона приходить до нього, щоб нарешті поговорити
і мовчить, бо ніколи не знає, з чого почати.

вночі це мовчання звучить особливо в’язко.
і коли його раптом перериває сусідський галас,
він дратується — ну, говори вже хоч щось, будь ласка.
і вона говорить зовсім не те, що збиралась.

натяками, загадками, чужими віршами і тестами —
вона говорить печально і весело, весело і печально.
не вірячи ні на мить, що за цими дивними текстами
він розпізнає те, що наживо так і не прозвучало.

деякі ночі затягуються назавжди.
насамперед — ті, які особливо значущі.
вона їде від нього, так нічого і не сказавши.
він її відпускає, так нічого і не почувши.

і вона обіцяє собі не шукати більше нагоди,
не говорити про те, що мріється або сниться.
а йому достатньо того, що вона просто приходить
і мовчить або говорить якісь дурниці.

і він біля неї так само не дихає майже,
і кожному слову у ньому так само тісно.
але він про це ніколи, звісно, не скаже.
і вона про це ніколи не скаже, звісно.

до наступної ночі ще довго — і це, можливо,
час, щоб себе випробовувати і вивчати.
так, вночі люди хочуть говорити про щось важливе.
мовчать, бо ніколи не знають, із чого почати.

Тетяна Власова