Портовійну завжди береш з собою тягнеш її у валізі через польський кордону краківському аеропорту літак виїхав на травущо спричинило колапс хижо згадуєш про шістсот дроніві як ми гарно навчились у кризовий менеджменту Порто я тричі чула повітряну тривогу хоча де ПОРТО а де тривога ліниве містечко на березі океану потягається як кіт на сонці йому не личить війна але кому вона до лиця? «Я маю бед нʼюз», — говорить наш гід — на мисі Рока — найзахідніша точка Європи — хмарно».«Для нас це не бед нʼюз, — усміхаюсь —Бед нʼюз — якби там літали ракети».здається ти вже надломлена війноюнадто втомлена але все підставляєш картинки війни до красивих містдо будинків з плиткою з азулежувузеньких вуличок та натовпів туристів згадуєш як в Харкові запитувала таксиста: — Чи тут був прильот? — А ось тут? — Зіронько моя, у нас на кожній вулиці був прильотдумаю тому в Харкові немає натовпів туристів тільки воєнні кореспонденти та інші охочі роззяви до війнизазвичай її ховаєш далекоале іноді соромʼязливо дістаєшрозправляєшприміряєш до неквапливих міст і поспіхом засовуєш назадвійну однаково несеш з собоюале ось парадоксчимдалі від кордону тим важче з неюскоро повернуся бо несила вжеОльга Новак#новакаїн#оля_новак