блиснули зоріз-за віяла віхоли.погляд мій стигнеПолоз липкої колії вигинається під вагітними животами вагонів. Встигла.Попереду — дивний новий світ, до якого ми думали, що готові. Металевий скрегіт засвердлюється в голову безкінечним повтором, ритмічним тіком коліс, питанням:що якби?Паперовий журавлик,зім'ятий квиток на ковчег.Депортація далі від себе,в ілюзію спокою. Обіцяний Неверленд на повірку — труха і попілєвропейської якості,вартістю в битий цент.На шляху від тривогдо картону чужого порогунеминуче утворюється акцент.Божевільний Вінсенте, знала би,відсікла би обидва вухаза твоїми завітами. Тільки б не чути,як голодні круки з кістяними ротами-бритвамипоступово ставатимутьситими.З тими, хто поруч, доводиться усміхатися вдвічі ширше: за двох. Такий собі Гуїнплен серед сонних і апатичних, заплаканих та затихлих. Різних, однаково поєднаних відчаєм. Скільки ще залишилось часу? Зі швидкістю п'ять сантиметрів на секунду потяг розтягує шлях з А до Б. Вчепився зубами в ослаблу руку, як пес, що намагається відтягти тіло своєї знепритомнілої людини від розкритої навстіж духовки. Скільки нам ще залишилось? Скільки Їх залишилося там, куди так хочеться повернутися?Застрягаю у горліаскетичного коридорукрихкою кісткою —ні відкашляти, ні ковтнути. До кінцевої дихання бути тутлегше, ніж там тонутив клітці евакуації два на два. Безупинно пташину шию гризе вина,бо жива. Промальовую сценарії в голові. Уявна підлога всіяна паперовими кульками можливостей.Натомлений лоб укривається росяними краплями. Цьогоріч аномальна зимова спека.Залишитись? Поїхати? Куди взагалі прямує цей бісів потяг?Затуляю міцніше вуха."...І коли ти підеш долиною смертної тіні, на світіння лампади чи жовчі настільної лампи,по обидва боки дороги підпиратимуть вогкі стіни,ті, хто так як і ти, опинився у списку "значні втрати"На цьому пероні виявилося не так вже й багато людей. В розумних книжках писали, що нас мали би зустріти крилаті волонтери з жовтими блокнотами, де маркованим списком значитимуться наші хороші й погані справи. Може, навіть ті, що ми так і не встигли почати. Надії залишаються не на порозі пекла, а тут, на тлі пустого зимового поля, під зігнутим від вибуху черевом металевого пса, з-під якого сьогодні чомусь особливо яскраво...блиснули зоріз-за віяла віхоли.погляд мій стигне.@snigpoetry#мері