Капітан, хитнувши головою, схилив каптур на очі й осідлав свою кобилу, ласкаво погладивши по боку.

— Давай, рідна. Нам час. Біжи, поки є можливість.

Місто проносилось повз нього розмитими хмарами. Сонячний, посвітній день був сповнений життя. Така погода буває лише після найстрашніших буревіїв, що залишають непроглядні кучугури снігу. Люди гомоніли, ярмарки рясніли південними пахощами й заморськими фруктами, а народ у безхмарній столиці займався своїми справами, не здогадуючись, що там із фронтом і королем.

Головні вулиці були оточені й перекриті. Ар’ян лиш на мить пригальмував. Лицарі тримали периметр палацу, виблискуючи давно забутими гербами. Святі лицарі. Орден вищого… Все ж лицар срібнокосий не збрехав. Придушили протест. Почали копати під церкву. Механізм запущений, і його вже не спинить.

Ар’ян лише глибше вдихнув, з повагою стукнувши кулаком у лівий бік грудей, продовжуючи погоню за часом. Попереду виднілись білі шпилі госпіталю королівської фортеці. Там, немов скеля, тупцював Таер. Туди-сюди, із боку в бік, немов метроном, відлікуючи секунди до неминучого. Вершників вже не було, а він не міг заспокоїтись.

Ар’ян зупинив кобилу і, зістрибнувши, заспокійливо погладив її по щоці й пішов до фамільяра короля. З повагою, піднявши руки, підійшов і тихим голосом звернувся:

— Вельмишановний духу лісу, ви не нервуйте так, з його величністю все буде добре, — промовив капітан.

Таер зупинився на мить, завмерши в рові, який вже протоптав своїми нервами. Зиркнув на мечника і у відповідь тільки фиркнув зверхньо, піднявши сніп сніжинок, всім своїм виглядом виказуючи, що саме він думає про розумові здібності цього об’єкта людського виду.

Ар’ян не образився, а бочком-бочком, не опускаючи руки, просочився повз вовка, забігаючи у головні ворота. Гармидер стояв такий, що стіни здригались. Цілителі бігали між кабінетами, помічниці розгрібали марлеві пов’язки, зілляри лаялись латиною на чому світ стоїть, виказуючи все, що вони думають щодо замовлень та зілля, які виписували знахарі!

Біля стільниці завмер хмурим стовпом Сайрус — глава зіллярів — раз у раз роздратовано підштовхуючи окуляри на рівному орлиному носі. В його руках на шаленій швидкості горталися сторінки старовинних фоліантів. Повз нього, зачіпаючи плечі й штовхаючи у спину, носяться інші. От пронеслися аттенданти з пов’язками, бочком пролетіли травники, ледь не скинувши корені асфоделю на кам’яну підлогу. Він терпів, доки терпець не урвався. Зілляр спалахнув лютою тирадою, розвернувшись і змусивши тих, хто стояв найближче, втягнути голову в плечі.

— Ви можете не горлати і не бігати! — виплюнув зілляр, втупившись поглядом у головного цілителя. — Вам усі сканувальні чари і зілля сказали одне й те саме! Відкрита форма білої чуми! Від-кри-та! АЛЕ! Через магію короля вона не розповсюджується, а сильніше б’є по ньому самому! Відставити дідькову паніку, прибери свої ганчірки! Ви — приберіть ті ампули з опіумом, ви його вб’єте, він же ерх! Лужки-пастушки! Мозок та тіло не мають загартування навіть міцним алкоголем! А всіх інших, рятуючи від гіпотетичної епідемії, скалічите!

Він важко дихаючи, перевів подих, зарившись пальцями у волосся й загрібаючи його назад:

— Воно не заразне, — повторюю вдвадцяте, але краще б ви з таким завзяттям ліки шукали, поки ми монарха не згубили. І саме ви будете відповідати особисто, бо за вашу неграмотність і неосвіченість я відповідати своєю головою на шибениці не збираюся! За роботу, іродові діти! Поки я сам вас не втопив у найближчому колодязі!

Він перевів подих і знову втупився у папери, а в холі запала дзвінка тиша, яка за мить обірвалась тихим шерудінням. Це всі помічники та помічниці, як миші, розповзалися у справах, щоб зайвий раз голосно не дихнути на нервового зілляра.

#книги_українською #гумор #затишне_фентезі #UAFantasy #UAFantasy #затишне_фентезі #для_соцмереж #епічнефентезі

Аркуш: https://arkush.net/book/32889/41