Хто визначає, ким ти є?Ти сам?Чи те, що ти робиш?Чи те, що про тебе скажуть через 100 років?Я зараз не про “я відчуваю себе Толкіном чи Шевченком” (хоча іноді хочеться, да? 😏)Хочу розповісти одну історію з нової глави. Про людину, яка створила музику, яку знає весь світ.Логічно сказати — композитор. Але є нюанс.Він сам так не вважав.Микола постійно повторював: — Я не композитор.От поїду в Київ… може тоді.А може, коли буде посада. З окладом.А може, коли твори звучатимуть в опері.А зараз — ні.І от парадокс. “Щедрик” став частиною української ідентичності. Його знає весь світ. А він — ні. Він собі цього права не дав.І тут починається найцікавіше.Бо ми — дали.Ми назвали.Ми визнали.Ми пишаємося.А він усе ще стоїть десь збоку і каже: “Та ні, це не про мене”.І от сцена.Київ. Багговутівська. Стукіт у двері. Стеценко. Кошиць. Прийшли по ноти. А він ховає.Бо соромно. Бо “це просте”, “це не варте”, “не дивіться”. Кошиць не витримує. Хапає валізу — і пішов. Бо йому треба результат. Бо десь там уже чекає Симон. І він не з тих, хто любить “подумаємо потім”.І от так через спротив, страх і “я не композитор” — народжується річ, яку потім співатиме весь світ.І тепер чесно. Хто він? Людина, яка не вважала себе композитором?Чи автор “Щедрика”?І головне питання. А ти?Ким ти є насправді — тим, ким себе дозволяєш назвати?Чи тим, що реально робиш? #щедрик #леонтович #carolofthebells 🔗 Вся історія тут:https://arkush.net/book/32313/42⁠