… мені здається, проблема значно глибша, ніж здається на перший погляд.Після 1945 року Європа фактично опинилася під політичним, військовим та культурним впливом США. Уже у 90-х роках частина європейських правих почала шукати варіанти виходу з цієї ситуації. Саме тоді у певних ідеологічних колах частково закріпилася концепція «Європи від Лісабона до Владивостока», де Росія розглядалася як потенційний партнер і сировинна база для європейського розвитку.Проблема полягала в тому, що вони недооцінили справжню природу Росії. Її імперські амбіції, варварство, огидну масову й національну культуру та мультикультурне інтернаціональне болото, яке Москва десятиліттями експортувала разом зі своїм політичним впливом.Далі ситуація лише погіршилася. Праві рухи в Європі системно цензурувалися, штучно послаблювалися та виштовхувалися на маргінес. Але суспільний запит на них нікуди не зник. У результаті його підхопили популісти, а частина правих сил також поступово скотилася до банального популізму.При цьому така позиція часто ґрунтується не на любові до Росії, а на банальному ізоляціонізмі та автоматичній опозиції до чинної влади. Якщо завтра умовні ліберальні уряди підтримували б Росію, значна частина цих людей так само підтримувала б Україну. Бо головний принцип, бути проти системи.Хорошим прикладом є німецька AfD. Партію називають «ультраправою», але її співголова є відкритою лесбійкою та живе у стосунках із жінкою зі Шрі-Ланки. Це добре демонструє, що значна частина сучасних так званих «правих» є звичайними популістами, які паразитують на правому електораті та його порядку денному.Масла у вогонь підлили й ліві політичні сили, які почали масово називати таких популістів «правими» або «ультраправими». На мою думку, це також сприяло тому, що поняття «правий» дедалі більше перетворюється на політичне клеймо, а не позначення конкретної ідеології.Є ще одна проблема.Росія десятиліттями вкладала ресурси у виробництво та експорт власних ідеологічних концепцій. Одним із найвідоміших прикладів став Дугін, чиї ідеї активно поширювалися далеко за межами Росії. Україна ж цього майже не робила.Натомість у нас досі повно людей, які здатні лише повторювати: «От був Бандера». Наче після нього більше не повинно було народитися жодного українського ідеолога, а єдине завдання наступних поколінь, дослівно переказувати його ідеї. Значна частина правого середовища десятиліттями саме цим і займалася.У результаті значна частина європейських правих знайомилася саме з російськими концепціями, бо альтернатив їм майже ніхто не пропонував.Тому головне завдання сьогодні, не просто сперечатися з європейськими правими.Потрібно формувати сучасний пан’європейський правий дискурс, побудований на цивілізаційному протистоянні. Не нескінченно трактувати старі тексти, а брати перевірені часом ідеї та цінності, надавати їм нової форми, адаптованої до викликів XXI століття, та самим ставати одним із центрів формування нової європейської правої думки. Не переказувати минуле, а створювати майбутнє.