Підписуючи крайні(останні?) рапорти у війську, я десь на добрі хвилин 40 зловив лютий флешбек.Згадав, як проходив повз пошматованих тіл наших воїнів, ще кілька хвилин тому вони йшли на штурм, а ось вже лежать у неприродних позах, розкидані на бруствері окопу в посадці. Чийсь батько, син, чоловік. Згадав і тих, з ким був особисто знайомий, тих, з ким дружив, тих, хто назавжди вкарбувався у спогади.Згадав незнайомого мені чоловіка, років 40. Під час відкату після невдалого штурму у 2022, у нас валив танк, я відчув німіння в правій частині тіла та перестав відчувати праву руку, спробував правою рукою дістати турнікет, а вона не слухалась, лівою натягнув його, хоч і не докрутив до кінця, за долю секунди. Ще не бачив розбитий осколками автомат, перебиті пальці, кров з вуха, я озирнувся назад. Він сидів на розбитій колоді, його ноги були розірвані на шмаття прямо біля паху, їх майже повністю відірвало оперенням снаряда, було видно м’язи. Рука теж була вся розірвана. Він глянув на всіх і протяжно крикнув і вимовив «допоможіть». Не встигли вивезти, витік. Згадав тіло Хоми і Аксьона в Іловайську, закривавлені білі простирадла, якими їх накрили у дворі хати на східних околицях міста, згадав Фіна, його блакитні блискучі очі, коли його виносили з околиць Іловайську і як він при смерті важко й глибоко дихав. Куля відрикошетила від краю пластини і буквально пройшла все тіло.Згадав усіх і згадав те тваринне відчуття, коли з тебе витікає життя разом з кров’ю.Згадав, як лежав поранений з гранатою біля грудей, з готовністю підірватись, чуючи голоси сєпарів, які в кількох десятках метрів добивали наших.У такі миті на рівні підсвідомості мозок шукає усі можливості вижити.Те бажання вижити, хто б що не казав, але абсолютна більшість людей у подібних ситуаціях думає про виживання, і лиш одиниці можуть, не дивлячись на те, що сталось, відкинути усі ці думки з голови, подумки пишаюсь і заздрю усім їм, хоч і сам після першої кулі в ногу, ще кульгаючи, не зважав на неї й далі робив все, що мусив.Я це усе пишу вам не для того, щоб задизморалити вас чи для того, щоб описати те, що бачив, адже десятки, якщо не сотні тисяч захисників з нашого боку бачили більше, ніж я, пережили ще складніші ситуації, ніж ті, у яких опинявся я, й внесли непомірно більший внесок, ніж я.Пишу я це для того, щоб ви кожну мить усвідомлювали, що поки ви читаєте цей пост, зараз стікає кров’ю солдат, будучи сам на позиції, десь мати плаче, бо отримала звістку про загибель сина, а десь дружина не знає, що відповісти малолітній донечці про батька, бо та постійно питає, коли він повернеться.Ніколи не забувайте і не знецінюйте ціну тих життів і тої крові, яку Нація пролила за волю України.Вона священна й безцінна, як і Україна.