Після кожної групи жертв ми читаємо цю дивну фразу:
"Це всепалення, вогняна жертва, приємні пахощі для ГОСПОДА" Левит 1:13.
Виникає питання, чому вона приємна, якщо спалене мʼясо воняє нестерпно?

Але тут справа в поякаянні і покорі
Оскільки всепалення було найпоширенішою жертвою в ізраїльському богослужінні, його приносили не лише щоденно, а й у поєднанні з іншими святами (Числа 28), воно слугувало щоденним нагадуванням про те, що віруючі мають постійно визнавати свої гріхи перед Богом:

«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він, будучи вірний та праведний, простить нам гріхи, та очистить нас від неправди всякої» (1 Ів. 1:9).

Крім того, ця жертва приносилася Богові цілком, а тому була вираженням повної покори. Багато коментаторів вважають, що заклик Павла до віруючих представити себе як живу жертву є алюзією на принесення всепалення:

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добра й ПРИЄМНА, і ДОСКОНАЛА» (Рим. 12:1-2).