Офіційно найдепресивніша книга, прочитана за останні два роки (після «Восьме життя для Брільки» – але там неспівставна поліфонія і глибина).Синопсис обіцяв хронофантастику про студентку Оксфорда, яка вирушила в минуле. Але я не роздивилася, що мається на увазі Середньовіччя (мій 🚩). При цьому, героїня не взаємодіє з минулим так, як, скажімо, в 11/22/63, – вона типова попаданка потраплянка? А я цей жанр терпіти не можу.Далі – гірше. В обох часових лініях – жахливі епідемії: невідомий штам грипу і Чорна смерть. Відповідно, – дуже багато смертей. Догляд за хворими на різних стадіях складає 80% тексту. У деталях: яку траву заварили, з чого зробили повʼязку, як закасали рукав для щеплення…Наша мандрівниця в часі (дуже юна, амбіційна і самовнена на початку оповіді) прониклася долями «піддослідних», спізнала відповідальність (за майже повного безсилля) і порефлексувала про роль релігії, різницю між вірою та церквою і символізм ритуалів. Проте, я не впевнена, що ці інсайти варті 600 сторінок людських страждань.