Взагалі останній рік балує фанатів Драміони: легендарні фанфіки стають повноцінними оригінальними книгами. І наче хочеться порадіти — але маю на це свою, підозрюю, непопулярну думку. Нещодавно обговорювали її з подругою-авторкою і виявилось, що ми дивимось в один бік. Так, ці історії сильні, емоційні, улюблені, і автори абсолютно заслуговують на визнання.

Але особисто мені хочеться від них нових, справді оригінальних історій, а не перероблених старих. Бо дуже часто з них усе ще «світиться» той самий всесвіт, у якому вони народились. І як не перепаковуй — відчуття впізнавання нікуди не дівається. Наприклад, учора Віват показав уривок «Алхімізованих», і моя подруга, яка не читала фанфік, буквально з кількох абзаців впізнала, які саме це персонажі з ГП. І це не про уважність — це про те, наскільки сильно зберігаються їхні архетипи. І тут, як на мене, ключова штука: фанфіки часто працюють так добре саме тому, що ми вже «вкладені» в цих персонажів. Ми знаємо їхні травми, мотивації, динаміку, у нас із ними вже є емоційний зв’язок. Навіть AU все одно опирається на цей фундамент. Тобто частину роботи за автора вже зробив оригінальний твір. І коли цю історію просто очищають від прямих згадок, але залишають ті самі ролі, ті самі типажі й динаміки — для нового читача це може виглядати менш глибоко, ніж було задумано. Бо він не має того бекграунду, який підсвідомо закладений у текст. Мені дуже хочеться, щоб автори, які вже довели, що можуть писати захопливі історії і будувати сильні емоційні зв’язки, використали це як трамплін для створення чогось принципово нового. Не «Драміона, але без імен», а нові герої, нові конфлікти, нові світи. Бо потенціал там величезний. І мені трохи шкода, коли він витрачається на ретелінг того, що ми вже колись полюбили🤷‍♀️