Волонтерство - це не про час. Це про вибір. Про внутрішній поклик, який не дає стояти осторонь. Скільки себе пам’ятаю, завжди знаходив можливість служити людям. В студентські роки різні соціальні проекти, а потім Африка, де ми реалізовували гуманітарні та благодійні ініціативи. Це був наш спосіб змінювати світ там, де ми могли бути корисними. А потім настав страшний 2014-й. Війна. АТО. Увесь фокус переключився на внутрішні виклики. Довелося згорнути міжнародну діяльність і направити всі сили туди, де вони були потрібні найбільше, нашим захисникам. Чонгар, Маріуполь, Широкине, Авдіївка, Піски, Мар’їнка… Десятки поїздок, тисячі кілометрів, тисячі зустрічей і поглядів людей, для яких твоя присутність, це вже підтримка. Ми були у всіх найгарячіших точках тієї фази війни. Ми просто робили те, що повинні. З повномасштабним вторгненням з’явилися нові виклики та нові потреби. Але суть не змінилася. Волонтерство крізь роки. Це не тимчасове захоплення і не модний тренд. Це стиль життя. Це служіння людям, Богу та Україні. І я знаю одне: поки є сили, поки є віра і поки є серце - шлях волонтера не завершується.