Колись бузок буяв сильніше, колись кульбаба квітла довше. Ось таке неправдиве твердження крутиться увесь цей тиждень у мене в голові. Але спостереження, на жаль, дуже й дуже правдиве. Чим ти доросліший, тим менше часу роздивлятися по сторонах, помічати дрібниці й слідкувати за квітом. Кульбаба колись квітла довше. Дорогою зі школи додому (а це цілих пів кварталу), була така собі галявинка поряд дитячої поліклініки. Ніби як клумба, але по факту — галявинка. І от щороку я буквально щодня спостерігав, як спочатку маленькі жовті цяточки виростають у могутні довжелезні кульбаби, з яких уже можна було назбирати букета для мами. А по тому жовтий квіт поволі зникав, поступаючись уже білим шапкам, які так в задоволення завжди було здувати, най і просто так, і зачаровано дивитися, як пливуть ті парашутики за вітром, іноді осідаючи неподалік, а іноді зникаючи в далечині пронизливо синього неба. Бузок колись буяв сильніше. Бо ріс попід вікнами, великий, пишний, на пару із кущем жасміну, який приймав естафету у травні. Запах бузку для мене це машина часу, що миттю відносить мене у безтурботні дні мого дитинства та юнацтва. Цей запах супроводжував мене протягом усього часу, що я жив за адресою дитинства, увесь двадцять один рік. Кожна весна густо пахла бузком, особливо пронизливо — відразу після дощу. І щодня, щовечора він сповивав мою кімнату, вікна якої виходили у двір, прямісінько на пару нерозлучних друзів — кущ жасміну й кущ бузку. Тоді кульбаби й бузок для мене квітли нескінченно довго, розцятковуючи зелень газонів та сірість асфальту жовтими ліхтариками, огортаючи усі закутки мого дитинства густим, справжнім бузковим ароматом. А сьогодні, як не прикро визнавати, вони квітнуть уже не для мене, і якщо я встигну бодай помітити хоч разочок маленькі пухнасті зірки прямо попід вікнами кухні, чи бодай раз на повні груди вдихнути тонкі пахощі сусідського бузку, що росте просто за вікном кабінету, і якщо я б мав бажання, мені достатньо було б лише простягнути руку, аби нишком зірвати гілочку з пишним квітом, то це вже неабияка вдача. Але кульбаба й бузок квітнуть так само, як і двадцять років тому. Просто я мчу вперед занадто стрімко, і такі прості речі розмиваються з чіткої картинки, на якій видно кожну деталь, у розтягнуту в часі смужку присутности. Нагадуйте собі час від часу як не зупинятися, то бодай пригальмовувати. Бо кульбаби й бузок квітнуть так само довго.