🖤👼 Робота з янголятами 👼🖤Буває, що у морзі зупиняється час.Коли доводиться працювати з дітьми, все навколо стихає, а ти ніби збираєшся всередині.Ця історія буде про мій перший розтин і про те, як навчитися шанувати найменших серед нас.З дітьми у морзі працюєш по-іншому. Це не пояснити словами, але внутрішньо стаєш іншим: тихішим, зосередженим, зібраним.Я досі пам’ятаю їхні обличчя. Не імена, не причини смерті, а саме обличчя. І так було з першим моїм немовлям, яке потрапило на розтин, яке лежало навпроти мене, на секційному столі.Того дня мій робочий день вже закінчувався: усе було зашите, помите. І раптом повідомлення — розтин дитини до року. А в мене тоді якраз нещодавно народився син. Експертиня, яка мене вела, була лікаркою від Бога. Але проблема була із санітаром: потрібного не було, а решта або не вміли, або робили все абияк. Вибору в мене не залишалося. На моє нерішуче: "Я не вмію" почув тверде: "Навчишся".Ніколи не забуду того внутрішнього тремтіння, невпевнених рухів, рук що трусилися. Особливо коли я взяв тіло, щоб зважити. Усередині все перевернулося, ніби я тримаю власного сина. Але швидко зібрався й продовжив. Колега провела мене крізь увесь процес, як провідник крізь темряву. І все вдалося. Вона навчила мене не боятися говорити з холодним маленьким тілом, навіть коли його вбили.Відтоді кожен розтин я виконував уже інакше, з граничною зосередженістю, без жодних відволікань. Зізнаюся, ще довго в такі миті мене трусило зсередини. Кожен рух мав бути точним і виваженим, чи то секційний розріз, чи методичне дослідження серця — такого крихітного, немов згусток життя, що вміщує цілий всесвіт.Кажуть, є ті, хто "вміє не пропускати через себе". Я в це не вірю. Смерть дитини завжди протиприродна. Хтось навчився приховувати від інших те, що коїться в душі. А хтось від природи холодний. У кожного свої способи пережити подібне.Та варто сказати: не всі колеги можуть працювати з дітьми. Хтось готовий зробити десять розтинів дорослих кримінальних випадків, аби лише не торкатися немовляти. Я знаю тих, хто після дитячого розтину плакав, зривався в запій… а дехто ламався остаточно......у цій роботі є межа, яку переступати не можна ніколи. Це — повага 🌹Бо коли переді мною лежить дитина, я завжди пам’ятаю, це не просто тіло. Це чийсь всесвіт, чиєсь найдорожче. І навіть якщо смерть розділила цей світ, у моїх руках лишається обов’язок — повернути маленького янгола з гідністю й ніжністю.