Перемога США у Венесуелі може зіграти на руку КитаюBloomberg вважають, що смілива операція із захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро стала яскравою демонстрацією можливостей. Вона підтвердила реальність «доктрини Трампа» як продовження доктрини Монро і нагадала про його схильність застосовувати силу нетрадиційно та раптово.Трамп, без сумніву, усунув небезпечного автократа і завдав удару, що має значення у глобальному суперництві. Але цей рейд у Каракасі піднімає складніші питання — про майбутнє Венесуели, боротьбу за вплив у Західній півкулі та правила поведінки у дедалі більш хаотичному світі.Успіх операції для США засвідчив ефективність американських спецслужб у пошуку «важких цілей» і здатність армії діяти точно та швидко. Це також стало політичним трофеєм Трампа у його кампанії з відновлення американського домінування в Америці. За рік при владі він уже вдався до тиску на Панаму, підтримки дружніх режимів в Аргентині та Сальвадорі, нарощування примусу щодо Мадуро й ударів по підозрюваних наркоструктурах.Доля Мадуро, який, імовірно, проведе роки у в’язниці США, стала сигналом для всіх лідерів регіону, що фліртують з Пекіном чи Москвою. Саме так Трамп пояснював значення цієї акції після її завершення.Рейд продемонстрував і «фірмовий стиль війни» Трампа — максимальна секретність, дезінформація та ефект несподіванки. Як і перед ударами по ядерній інфраструктурі Ірану, Білий дім поширював сигнали про можливі переговори чи блокаду, щоб притлумити пильність супротивника. Такий підхід дозволяє президентові починати і завершувати конфлікти на власних умовах.Реакція автократичних союзників Каракаса виявила межі їхньої солідарності. Росія і Китай обурюються порушенням суверенітету Венесуели, але реально нічого не здатні протиставити американській силі в Західній півкулі — так само, як не змогли врятувати Іран від ударів Ізраїлю і США.Попри тактичний успіх, попереду — серйозні невизначеності. Захоплення Мадуро означає зміну лідера, але не обов’язково зміну режиму: у владі залишаються його жорсткі соратники. Трамп обіцяє «керувати країною», щоб забезпечити демократичний перехід, але чи матиме президент, який не любить «націєбудівництва», терпіння для довгого і болісного процесу відновлення після десятиліть чавізму — відкрите питання.Не завершено й боротьбу великих держав за регіон. Китай роками інвестував у порти, інфраструктуру, космічні та безпекові проєкти в Латинській Америці. Пекін уже заявляє, що глобальний баланс сил змінюється на його користь. Навіть якщо тепер країни регіону обережніше ставитимуться до надання Китаю доступу до стратегічних об’єктів, він і далі вибудовуватиме економічні та політичні зв’язки для довгострокової переваги.Нарешті, створений Трампом прецедент може бути використаний іншими. Адміністрація обґрунтовує операцію тим, що Мадуро перебував під американським обвинуваченням, посилаючись на вторгнення у Панаму 1989 року. Але якщо Пекін уважно спостерігає, то, можливо, саме тому, що блокади і «обезголовлення» режимів одного дня можуть бути застосовані — вже не проти Каракаса, а проти Тайваню.The Voicer | Підтримати