​​Якщо на початку Нового року вам не вистачає сил для осмисленої молитви перед жахіттям всього, що відбувається у нашій країні, ви можете висловити свій біль криком або плачем.
Саме про це пише у своїй чудовій статті "Реінтеграція та анамнез: богословські інструменти для подолання кривди воєнного часу" британська теологиня Хелен Пейнтер:
"Здійняти крик означає відмовитися капітулювати, відмовитися піддатися і відмовитися погодитися з прийнятністю чи неминучістю заподіюваного зла. Це заява про те, що такі злочини суперечать суті всесвіту, бо всесвіт підтримується Богом миру та справедливості. Отже, протест є потужною зброєю, оскільки він є зверненням до Бога-Судді.
Але кривдники, гнобителі та нападники люблять прикривати тишею свої діяння. Вони прагнуть створити таку тишу різними способами: вони затикають роти тим, кого катують, і намагаються зробити глухими тих, хто міг би почути; вони змушують мовчати глядачів, залякуючи їх або апелюючи до ницих особистих інтересів. Гнобителі також створюють тишу через маніпуляції з історією — контролюючи наратив і замовчуючи історії інших людей. Вони прагнуть стерти імена з пам’яті, знищують села і зрівнюють бульдозерами масові поховання. Однак ці дії виявляють їхнє глибоке незнання Любові та Справедливості, які керують всесвітом. Вони не знають, що невинна кров створює пляму, яку неможливо змити, що вона виголошує крик, який не замовкне. І вони думають, що те, чого не пам’ятають люди, забуває Бог.
Наше Святе Письмо сповнене голосами незручними для сильних світу цього, які хотіли б змусити їх замовкнути та витіснити в забуття. Голосно і виразно лунають ці голоси: вони плачуть, вони гніваються, і про них пам’ятають. І з болю та агонії ці голоси підносяться у страшній красі, свідчачи про неподобства, оплакуючи глибокі тріщини в Божому доброму світі, звинувачуючи та протестуючи проти воєнних агресорів і проти злочинних гнобителів. Я називаю їх «голосами з нетрів»".