Помічаю, що всі літа (в сенсі сезони) після початку Великої Війни я саме в теплий період звертаюсь до великих епосів за підтримкою. Чи це книги, чи фільми (я так «Гру престолів» минулого року передивилась двічі), але несвідоме тягнеться до чогось такого, що точно виживає попри весь хаос і руйнування реальності.Я звертаюсь до архетипів.Образів, виплеканих століттями переказів, актуальними для всіх — чи то бідняків, чи то принцес, бо казки і легенди розповідали всім. Звертаюсь до міфів, які породжували реальність. До слів, які буквально можуть стати магічним заклинанням.От зараз дивлюся відео про легенди Короля Артура і мені стає легше дихати. Десь трохи німіють пальці, десь трохи проступають сльози. Бо крім сил емоційних та фізичних на проживання цього пекла ще дуже треба сил душевних. Несвідомих, але глибинних і таких знайомих, коли їх відчуваєш.Це певно саме ті знання, які для себе називаю магією в кістках. Навіть не у крові.Посилання на відео лишаю — я вчора під відео про чарівні палички з цього каналу дрімала вже під кінець обстрілу у ванній.Клятий сюр реальностіhttps://youtu.be/eT5SgBX47nA?si=Utk2ng27cRWlMPXy