Запис хроніки втечі з аб'юзу, 10 січня 2019. Скріни в коментарях до посту.Невидимість і неіснування були найбільш моторошною особливістю моїх стосунків з Локі. Якщо я правильно пам'ятаю, саме вони (і описаний у додатковому скрині епізод контролю моїх музичних уподобань) стали для мене і вирішальним поштовхом для втечі. Саме через них (напевно) у мене розвинувся депресивний стан, з’явилася нервова кропивниця і посилився РХП, тому що ну якось хріново жити, коли тебе немає.Можливо, саме через це я з 2019 так багато розповідаю про себе... тому що ну, коли ти 13 років можеш змусити себе відчувати життя тільки прямим і непрямим селфхармом (наприклад, компульсивним переїданням), то потім дуже хочеться відчувати його якнайголосніше. По-різному. В усіх формах.Мене не існувало. Моїх інтересів, захоплень, особистості – не було. Під моїми текстами був чужий підпис, мої особисті історії ставали чужими, жодна із сотень його фотографій, знятих мною, не підписана моїм авторством у соцмережах. Цей досвід більш характерний саме для квір-пар, в яких аб'юзер_ки користуються фактором громадського засудження, щоб замкнути своїх жертв удома.У мене була інша "причина", ще абсурдніша, але й таке нерідко буває.Мене не замикали вдома фактично, звісно. Я ходив на роботу, я займався Маршами тварин та Клубом соціального розвитку, іноді Локі навіть дозволяв вписати моє ім'я після свого. Але мене не було. Існував сировинний додаток до містера фон Дорна, який забезпечував його всім. У тому числі творчими та активістськими ідеями.Якщо хтось ще стежить за його діяльністю, ви помітили, що після мене він дещо змінився?#НБС_abuse