Це абсолютно чудовий лонгрід, який на річницю війни варто прочитати всім, хто хоче зрозуміти: чому Росія воює, чому вона не може не воювати, чому війна та експансія є єдиним та незмінним смислом існування незалежно від того, під яким прапором існує Росія - імперським, радянським чи триколором. Отже, відповіддю на запитання "Чому Росія воює" є її стратегічна культура. Їй важко дати визначення одним реченням. Натомість прочитайте, як це роблять "класики": від західних аналітиків та вчених минулого століття - до сучасних, в тому числі й українських. Розділ про стратегічну культуру пояснює також і те, чому Росія не може не воювати.Наступний розділ - про інструменти війни - докладно пояснює, що робить Росія в царині когнітивної війни, і чому вона в ній така ефективна. Він відповідає на запитання "Як саме вони зламують нашу здатність мислити та чинити опір?"І нарешті, фінальні висновки - про точки зламу системи. "Державна шизофренія робить апарат дедалі менш стабільним, оскільки спроба поєднати холодний розрахунок із фанатичним прагненням руйнації позбавляє систему єдиного вектора розвитку". Є й про інші слабкості та парадокси ретельно вибудуваної системи когнітивної війни, якими можуть скористатися Україна і Захід.Ми гарантуємо, що ви витратите на цей матеріал чимало часу. Ми гарантуємо, що ті, хто дочитає до кінця, отримають чимало задоволення - і чимало нових знань. Приємного читання
"Майбутнього там нема. Тільки минуле лишилося".Під час одного з робочих перельотів заступниця головного редактора Текстів Інна Гадзинська сиділа в літаку поруч із чоловіком. Виявилося - моряк, механік вантажного судна, після пересадки полетить у Мексику. А сам походить із села на Мелітопольщині. Він прожив разом з родиною в окупації рік, чекав контрнаступу, сподівався і вірив у швидке повернення села під український прапор. Але потім зрозумів: швидко це не буде. І через Росію виїхав з родиною у Польщу. Розповів, як велося його селу, яке дуже любить і за яким дуже сумує, під російською окупаційною владою."Я слухала його і раптом зрозуміла, що мій попутник описав якусь пекельну спіраль, яка затягує його рідне село, наче вир, кудись у страшне минуле: у голодні 1990-ті, у воєнні 1940-ві, криваві 1930-ті й врешті десь аж до більшовиків, із яких цей виток і почався", - розповіла Інна про почуте.В цій розповіді - те, що болить багатьом українцям, яких росіяни вигнали з рідної землі, з їхніх домівок і "черешневого садка коло хати". Те, за що росіяни мусять відповісти.
Уже понад тиждень у російському сегменті Телеграму стоїть виття і стенання: російська влада вирішила "прикрутити" месенджер для тамтешніх користувачів. Зараз його роботу уповільнили, надалі збираються зовсім заблокувати. Окупанти нетямляться: як виявилося, цей месенджер дуже важливий для управління бойовими діями. Саме так: поки Павло Дуров каже, що дії проти Телеграму є утисками свободи слова, військові РФ в барвах розписують, як користуються месенджером, аби вбивати українців. І як їм буде важко продовжувати це робити, якщо російська влада таки заблокує Телеграм.Дотепер було вже чимало дискусій щодо того, варто чи ні "залишатися в Телеграмі". В нашій статті є дещо, що в цих дискусіях зазвичай не наділяли великою увагою. А саме: росіяни купують платну підписку Преміум, щоб передавати великі файли - наприклад, мапи місцевості, відео з мавіків, які полюють на українських військових та інші дані. Дуров на цьому непогано заробляє, з огляду на кількість військових РФ, які користуються Преміумом.То може, Телеграм не такий уже й "інструмент свободи слова", а просто засіб для заробляння грошей? Грошей на крові українців - і в даному контексті це не є перебільшенням.Непогано було б публічно, на міжнародному рівні поговорити про відповідальність Дурова за надання інформаційних послуг терористам. Давно пора.У нашому матеріалі - не тільки про це, а й про інші небезпеки Телеграму. Читайте
Якщо запитати киян, де, після всіх випробувань цієї зими, опинилася столична система опалення, мабуть, почуєш не дуже цензурну відповідь. Однак насправді вона там, де й була до початку російських ударів: у другому поколінні централізованого опалення.Перше покоління - парове опалення - перестало існувати через великі незручності. Використання пари з температурою понад 200 °C для обігріву домівок у великих містах Європи та США (кінець 19 - початок 20 століття) було як мінімум небезпечним: будь-яка поломка труби могла привести до тяжких опіків користувачів та ремонтників.Друге покоління сформувалося в 1950–1970-х роках. У нашому випадку це масова радянська забудова міст. Схема проста: гаряча вода температурою 120–150 °C рухається трубами до панельок. Ця система досі тримає на собі більшість українських міст.Звісно, ця схема застаріла. Наприклад, у Скандинавії стандарт останніх десятиліть - третє покоління: працює з нижчими температурами теплоносія - 70–95 °C. Використовують добре ізольовані труби та індивідуальні (будинкові) теплові пункти, які дозволяють убезпечити будинок від проблем, що можуть виникнути на магістралі.Є ще й четверте та п'яте покоління, які взагалі - щось космічне для нас, враховуючи сукупність наших проблем. Автор цієї статті описує, як працює кожне з поколінь. До цього він додає докладне пояснення про те, що таке індивідуальні теплові пункти і чому вони - перший крок у тому, щоб зробити обігрів багатоповерхівок більш стабільним і безпечним. Також у статті мова про те, як від централізованої схеми опалення в містах можна перейти до більш гнучкої децентралізованої. Схоже, це саме той шлях, яким має йти Київ та інші українські міста, аби проблеми цієї зими більше не повторилися. Читайте, які переваги цього шляху і які труднощі можуть виникнути при його втіленні
"Влада наживається на війні", "патріотів знищують в котлах", "Україна - під зовнішнім управлінням англосаксів і євреїв", "за українцями ведуть цифрове стеження, щоб продавати їхніх дітей на органи".Це - проросійські наративи, які прозвучали лише на одному фейсбук-акаунті лише за один день. І це ще не все. Всього за той день було опубліковано 59 відео від цілого оркестру коментаторів - з наративами, спрямованими на те, щоб посіяти розпач, обурення і розбрат серед українців.Об'єкт нашого нового дослідження - фейсбук-профіль такого собі Миколи Відлиги, буцімто військового, буцімто патріота, який "всупереч цензурі" поширює "правду" про події в Україні. Для дослідження контенту ми обрали звичайний будній день (19 вересня, п’ятниця, до "Міндічгейту" та інших гучних новин).Чому буцімто? Бо цей акаунт анонімний, а на наше особисте повідомлення з питаннями про те, де він служив, які його погляди, які цінності, він і досі не відповів.Таких анонімів в Україні - тьма. Працюють вони за дуже схожими схемами: поширюють проросійські наративи, і ніколи від слова ніколи не згадують про Росію та її відповідальність за війну. У цьому проєкті ми показуємо, як під масками патріотів працюють дезінфохаби з сотнями тисяч підписників і конвеєром рілзів. Як ці хаби повторюють наративи, які, попри всю абсурдність, внаслідок частого повторення досягають аудиторії. Як використовують нейтральних коментаторів, аби переінакшити їхні тези та підкріпити ними пропаганду.Читайте і дивіться
"Учітеся, брати мої! Думайте, читайте", - казав Тарас Шевченко. І це справді добра порада для тих, хто хоче якомога довше, навіть у глибокій старості, зберігати ясний розум.Це підтверджують нещодавні дослідження американських вчених: читання, письмо та вивчення однієї чи двох мов можуть знизити ризик розвитку деменції майже на 40%. Протягом восьми років вони спостерігали за майже двома тисячами людей, яким на час початку дослідження було близько 80 років. До кінця дослідження у понад 500 учасників розвинулася хвороба Альцгеймера, у більш ніж 700 були зафіксовані помірні когнітивні порушення (МСІ). Однак погіршення когнітивного здоров'я в групі не були рівномірними. Люди, які упродовж усього свого життя вдавалися до активної інтелектуальної праці та інших важливих занять, як от відвідування музеїв та бібліотек, мали менший ризик когнітивних порушень порівняно з людьми, які не займалися інтелектуальними вправами."Це підтримує те, що ми вже знаємо про превентивні кроки, які люди можуть зробити, щоб зменшити свій ризик розвитку деменції", - каже Ізольда Редфорд, представниця Alzheimer’s Research UK.Докладно про дослідження - з відсотками, а також з урахуванням віку, статі та матеріального забезпечення - читайте за посиланням
На перший погляд, це класична історія про "медову пастку"- принаймні, під таким кутом її зараз подають в багатьох українських ЗМІ. І справді, тут є всі атрибути цієї практики спецслужб: Інна Кардаш, яку вважали журналісткою, використала сексуальні стосунки для того, щоб дістати доступ спочатку до агента політичного впливу і через нього до політичної влади. Згодом вона ужила ті ж методи, щоб проникнути до військової розвідки України. Втім, якщо придивитись уважніше, ідеться не тільки про це.Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу влаштуватися в один із підрозділів ГУР. Українські медіа одразу ж прозвали її "білоруською Мата Харі", яка, використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для КДБ РБ.Однак це визначення неточне, особливо якщо взяти до уваги, що білоруський КДБ - це просто регіональний відділок російської ФСБ. Тому правильніше було б класифікувати Кардаш як російську шпигунку білоруського походження.І це не єдиний нюанс, якого наші ЗМІ воліють не помічати. Куди важливіше відповісти на питання, як сталося, що шпигунка мала можливість впродовж багатьох років вибудовувати журналістську кар'єру в Україні, та ще й в тандемі з багаторічним керівником інформагенції "Інтерфакс-Україна" Олександром Мартиненком. Хоча для того, аби з'ясувати, що вона поширює російські наративи, достатньо було б погуглити всього лише пару хвилин.Також варто з'ясувати, як сталося, що саме ця людина змогла зробити цілу серію інтерв’ю з вищими державними чиновниками зеленої хвилі. Чому її охоче пускали у високі кабінети, і які прийоми в "обробці" високопосадовців дозволили їй залишатися бажаною гостею?Отже, ця історія - не лише про затриману шпигунку, а й про системну сліпоту українського медіасередовища й політикуму. І з цим варто щось робити. Читайте докладно
На тлі переговорів про мир в Україні в західній пресі час від часу зринають публікації про швидке проведення виборів в нашій країні. Нещодавно одна з таких публікацій вийшла в британській Financial Times - там ішлося про буцімто намір Зеленського оголосити план президентських виборів і референдуму щодо мирної угоди з Росією до 15 травня. Згодом Зеленський такий намір заперечив.Як і в багатьох подібних публікаціях, про можливі вибори пишуть так, ніби Україна - якась казкова країна, де вибори можна провести за помахом чарівної палички, просто тому, що комусь так захотілося.Однак ми живемо не в казці, а в цілком реальній країні, де існує виборче законодавство. Мабуть, ви з першого разу вгадаєте назву ворожої країни, яка ретельно в нього вчитується і топитиме про нелегітимність виборів і "країну 404", якщо знайде будь-яке порушення цього законодавства, яке їй не сподобається.Якими можуть і мають бути вибори після скасування воєнного стану? Скільки часу потрібно на підготовку, які норми обов'язково мають бути дотримані? Чому провести вибори так, як це можна було до повномасштабного вторгнення РФ, після закінчення війни навряд чи буде можливо?Про це - наша розмова з Андрієм Магерою, одним із провідних юристів та експертів з виборчого права. Впевнені, після прочитання цього матеріалу будь-які розмови про "швидкі вибори" в Україні викликатимуть у вас лише скептичну усмішку
- У моїй квартирі холодно.- А уявіть, як на цьому морозі нашим бійцям в окопах!Таку розмову зараз можна почути часто. Та чи можна й справді уявити, ЯК воно там, в окопах?Ми запитали у бійців, які працювали на позиціях в таких екстремальних умовах впродовж тижнів.Наприклад, як помитися, якщо боєць на позиції багато днів, а мороз -15? Сухий душ - губки, які активізуються й піняться за допомогою невеликої кількості води, тут не врятує: у маленьких землянках дуже холодно і ніде нема місця, де можна роздягнутися й обтертися.Ба більше: вода є дуже дефіцитним ресурсом, дронами її багато не прилітає. "Іноді я навіть зуби обтирав вологою серветкою, щоб заощадити воду", - каже один із наших співрозмовників.Як одягнутися? Коротка відповідь: багатошаровість. Довга: збираючись рюкзак для походу в морозні окопи, варто уникати поспіху. Адже те, що здається побутовою дрібницею, може вартувати життя. Або його якості, бо недостатня кількість хімічних грілок може означати обмороження кінцівок.І тут ми йдемо до фундаментального питання. Як в таких умова вижити? Мова не тільки про фізичний стан, психологічний теж має значення. "Тривалий холод без відпочинку витримують не всі. Деякі люди ламаються, починають неадекватно оцінювати небезпеку", - каже наш візаві."Підтримують думки про рідних і про дім. Про ротацію, - продовжує він. - До неї рахуєш дні, але якщо вона відкладається - настає апатія. Одного разу нас обстріляли і, коли минув шок, минула й депресія: ми живі, хочемо жити, а значить, все добре".Цей матеріал - про найважчу, мабуть, бойову роботу. І те, як її роблять, викликає глибоку повагу. Читайте
Ця трагічна історія сталася на Черкащині, неподалік від Корсуня-Шевченківського. Одного морозного, сірого ранку під будинок ветерана Сергія Русінова прийшло одинадцятеро поліцейських - серед них восьмеро спецпризначенців. Вже за кілька годин частина правоохоронців загине - так само як і підозрюваний ветеран.Сергія Русінова підозрювали в замаху на місцевого депутата Віталія Сторожука. Однак сам Сторожук ці підозри називає абсурдом. Більше того - версії про його ворожнечу з Русіновим, які нині посилено поширюються, Сторожук категорично відкидає. Каже, допомагав ветерану - а той відгукувався на прохання депутата, коли виникала потреба.Що ж сталося біля Корсуня? Чому поліція підозрювала ветерана, чому інші люди відкидають ці підозри, і чому Сергій Русінов влаштував засідку і почав обстрілювати поліцейських? Цей репортаж — спроба по хвилинах відтворити, що сталося того дня, як з’явилися ключові версії слідства і чому частина з них викликала серйозні сумніви в родини, ветеранів і місцевої громади
