Марії кольнуло під ребром та вона глибоко вдихнула й відкинула дурні думки з голови, що так і лізли, почувши імʼя.— Я Марія. Купити вам води? В мене є трохи, може вмиєтесь? — руки тряслися, як і голос дівчини.Аміна похитала головою — ні.— Може чоловіку набрати? — невгавала Маша.— Ні-ні. — прошепотіла жінка. — У нього важлива зустріч.Швидка приїхала на диво хутко — чотири хвилини й вони вже були на місці. Лікарі обережно поклали Аміну на ноші та завантажили до авто. Маша дивилася й вагалася, що їй робити? Просто відпустити її та повертатися на роботу чи їхати разом? Вона зробила глибокий вдих, стисла кулаки:— Я її сестра, я їду з вами.Лікарка байдуже знизала плечима та махнула рукою, щоб та залазила. Аміна вже голосніше стогнала і ніяк не відреагувала. Водій швидкої включив сирену й помчав до найближчої лікарні. Вагітній незнайомці, що за хвилину стала сестрою, щось вкололи, поставили крапельницю. Перед цим парамедикиня в неї розпитувала деталі, оглядала живіт, мацала руками. Та Марія того всього не помічала, бо впала в ступор від свого рішення поїхати. Страх сковував її, як мороз, що змушує озерце замерзти. Марію лихоманило, кидало в жар і нудило.Нарешті лікарня. Аміну відвезли в палату інтенсивної терапії. Марії віддали її сумочку. Вона вібрувала. Дівчина знову завагалася: чи має право вона заглядати в чужі речі? А що коли це її чоловік? Треба відповісти! Не треба лізти! Гармидер в голові перервали руки, які вже шарили в сумочці й діставали новенький «Айфон». На екрані світився номер з підписом Коханий і його фото. Марія закотила очі й пошепки вилаялася:— От курва! Це таки була вона. — оглянулася, чи нікого не було поруч.Завтра кінець 😌