Я_тут_пишу | 50різдвянихвправ🎄 День 29. Шопінг у торговому центріЯ завжди стараюся ...

#50різдвянихвправ🎄 День 29. Шопінг у торговому центріЯ завжди стараюся спланувати всі закупи до граничних дат. Є в мене своя червона лінія, після якої я вже не готовий їхати ні по продукти, ні по подарунки.Але Галя… Вона ніби навмисне чекає, коли в магазинах починається справжній водоворот із людей, мандаринів, ковбас і цукерок. Цей рік не став винятком.31 грудня. Обід. Можна було б лягти подрімати перед святом. Але ж ні — меню новорічних страв раптом виявилося неповним і недостатнім. Тож ми стоїмо в кілометровій черзі супермаркету.Навколо — десятки повних візків із таким набором продуктів, що я починаю хвилюватися: зараз Галя на ходу вигадає ще одну страву й знову піде по продукти. Бо в когось є ананас, а ми чомусь його не взяли.Мій поперек уже починає грати власну симфонію болю. Я важко спираюся на візок.— Ой… глянь, скільки коньяку в людей збоку, — шепоче мені кохана. — Угу, — байдуже відповідаю я. — А нам точно вистачить алкоголю? — тривожно питає вона. — Точно, — сухо кажу я, не підіймаючи погляду від нашого візка й подумки виносячи фінансовий вирок цього разу. — Може, ще одну пляшку шампанського взяти?Я дивлюся на неї. Вже кілька разів Галя озиралася назад. Вона готова йти. А значить — разом із пляшкою принесе ще щось. І не одне.Я вичавлюю з себе усмішку. Вона виходить трохи кисла — як сік із зів’ялого апельсина на якого я починаю перетворюватися.— Я схожу, а ти постій.Галя задоволено киває. А я починаю пробиратися крізь затори з людей і візків. Почуваюся героєм фільму про зомбі-апокаліпсис. Людей надто багато, і всі вони — як моя Галя. Одурманені гонитвою за продуктами, ніби сьогодні вночі останній шанс поїсти. Така собі масова «остання вечеря».Нарешті — ряд із шампанським. Я полегшено видихаю, протискаюся до її улюбленого брюта. Себе ж утішаю думкою про склянку житнього віскі з льодом.Беру пляшку, озираюся — і бачу її.На якусь мить втрачаю дар мови. Ми були за візок від каси, і вона все покинула?— Котику, я подумала, що хочу зробити ще паштет, а в нас немає печінки. Тому я побігла в м’ясний. Тримай візок.Моє терпіння рветься. Пляшка випадає з рук — і далі провал. Я лежу на підлозі, світло миготить перед очима.— Котику! Прокидайся! Нам уже час у магазин!31 грудня. Ранок.