Здавалось би, після скандалу з витратою 1,8 мільйона гривень на футбол, які дозволив собі голова Великогаївської громади Олег Кохман, суспільство вже побачило дно. Тоді багато хто вважав: перевершити цю зневагу до реалій воєнного часу неможливо. Але, як виявилось, апетит до бюджетного марнотратства у деяких місцевих керівників лише зростає.Голова Великоберезовицької громади Андрій Галайко вирішив піти далі — значно далі. Спершу в проєкті бюджету на 2026 рік він закладає 2 мільйони гривень на навчально-тренувальні збори та змагання з олімпійських видів спорту. Уже це викликає запитання в країні, де щодня збирають гроші на дрони, автівки та лікування поранених.Але цього, очевидно, здалося замало. Тож громаду «порадували» ще одним рішенням: додаткові 2,5 мільйона гривень на участь футбольних та футзальних команд у чемпіонатах району, області, Асоціації аматорського футболу України, різноманітних кубках та «лігах Тернопільщини». І це — без урахування нагород та закупівлі форми.Разом маємо майже 4,5 мільйона гривень на футбол і спортивні розваги в той час, коли країна воює за виживання.Коли військові змушені за власні кошти купувати спорядження, коли волонтери просять по 100–200 гривень «на терміновий збір», а родини загиблих рахують копійки — місцева влада спокійно планує футбольні турніри за мільйони. У тилу, який мав би працювати на фронт, хтось вирішив погратися в «мирне життя».Окрема відповідальність лежить не лише на голові громади. Кожен депутат, який підніме руку за такий бюджет 22.12.2025 має чітко усвідомлювати: він бере на себе політичну й моральну відповідальність за цинізм цього рішення. Голосування «за» — це не нейтралітет і не «виконання процедури». Це пряме схвалення пріоритетів, де футбол важливіший за війну.Питання вже не в спорті. Питання в совісті.Бо коли «нема — то не купиш», але мільйони на м’ячі й кубки знаходяться, — це означає лише одне: у цієї влади серйозні проблеми з реальністю. І ще більші — з моральними орієнтирами.